author
stringclasses 757
values | author_url
stringclasses 757
values | poem_name
stringlengths 1
98
| poem_url
stringlengths 49
53
| context_author
stringclasses 757
values | context_poem_name
stringlengths 1
98
| context_poem
stringlengths 0
88.2k
|
|---|---|---|---|---|---|---|
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | З коси бузько летів на балку | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15316 | Дмитро Білоус | З коси бузько летів на балку | Каламбур
З коси бузько летів на балку
(косар косу там брав на брус),
і сів бузько в дворі на балку,
на довгий дерев'яний брус. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | З однієї ми родини | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15317 | Дмитро Білоус | З однієї ми родини | Загадка
З однієї ми родини
від Андрія до Ярини.
Як по одному, самі,
ми буваємо німі,
хоч і маєм різні назви
й добре знаєте всіх нас ви.
Певним станемо рядком –
заговоримо ладком.
Ми – писемності основа.
А без нас ніхто ні слова!
Що це таке?
(Літери абетки) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | З одного джерела | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15318 | Дмитро Білоус | З одного джерела | Де вам, друзі, траплялось,
щоб од міста, села
три ріки розливалось
з одного джерела?
Що не річка, то мова
прагне, рине у світ
од безсмертного Слова,
що про княжий похід.
Що не річка, то мова
з-понад волзьких степів:
це російська чудова —
гусел радісний спів.
Що не річка, то мова
з-над Славути-Дніпра:
українська чудова —
кобзи сонячна гра.
Що не річка, то мова,
де шипшини корал:
білоруська чудова —
ніжний видзвін цимбал.
Від Русі розливалось
три могутніх ріки.
І тепер побратались
на віки, на віки. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Загадка дитинства | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15319 | Дмитро Білоус | Загадка дитинства | Враження дитинства – ясновесні!
Слів краса! Звідкіль іде вона?
Наче загадки якісь чудесні:
рідна мова – дивна дивина!
Вперше у житті штанці крамні
хлопцеві придбали у Ромні.
Лиш надів – усі йому: —— Митянчик,
ти – як янчик!
-— Що за янчик? – хтось спитав. І сивий
батько наш поважно відповів:
-— Так говорять, коли хтось красивий,
так ми чули од своїх батьків...
я цікавивсь цього слова змістом,
в словниках шукав його стократ...
Та в Чехословаччині туристом
побував і розказав мій брат:
— Знаєш, хто наш Янчик благородний?
Як не здогадались ми? Це ж той
люблений словак, герой народний,
справді красень, Яношик-герой!
Я зрадів: усе — в єдинім слові,
все в іменні! Отже сумнів пріч.
Яношик! Але в розмовній мові —
Яншик, Янчик — ось у чому річ!
Слово пломенить червоним маком
(над легендою не владний час!).
Як його передали словаки?
Як воно долинуло до нас? |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Загадка з розгадкою | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15320 | Дмитро Білоус | Загадка з розгадкою | Акростих
Розтина блакить, гостроголова,
Аж до зір готова досягти;
Космонавтики вона основа,
Екіпаж споряджено — лети!..
Тут, у вірші, й відповідь готова,
А тобі — лишається знайти. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Звуки рідні | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15321 | Дмитро Білоус | Звуки рідні | Синь бездонна,
ще й грозою
прополоскана.
Дзвони, дзвони,
гул — рікою…
…з підголосками.
Тільки-тільки-но озветься
дзвін церковний,
будить щем солодкий в серці
невимовний.
І дзвіночка в нім шкільного
дзеленчання,
і струмочка весняного
дзінь-дзюрчання.
Квітів видиво хрещатих
з гай-сторонки.
і на білих овечатах
подзвін тронки…
Звуки мідні
так жертовно
в небо злинули.
Звуки рідні
молитовно, —
дзвін малиновий. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Земля, євшанна, тополина | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15322 | Дмитро Білоус | Земля, євшанна, тополина | Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
Т. Шевченко
Земля свшанна, тополина,
той неповторний рідний край,
що з ним зв'язала пуповина, —
дитячих літ ясних розмай.
На цій землі нас охрестили,
у купелі хрестом святим
животворящим захистили,
щоб не влягали духам злим.
Свята земля, ти вічно з нами,
ти рідна дочкам і синам,
де вперше промовляєм: "Мамо!",
де вперше сонце світить нам.
Тут все на світі неповторне,
тут стільки ласки і тепла,
ласкавим літеплом пригорне
кого — Дніпро, кого — Сула.
Віками вітер безупинно
горами хвилю підійма…
О земле рідна, Україно!
У світі іншої — нема. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Злита з хвостиком ця крапка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15323 | Дмитро Білоус | Злита з хвостиком ця крапка | Загадка
Злита з хвостиком ця крапка,
невелика, власне, лапка.
Робить паузу, всім знайома.
Як вона зоветься?
(Кома) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | І так і навпаки | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15297 | Дмитро Білоус | І так і навпаки | Загадка
У нім — три літери, та ба —
іде на ньому молотьба.
А прочитай з кінця — і вмить
почне тобі мишей ловить.
(Тік і кіт) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | І якби моя бабуся встали | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15298 | Дмитро Білоус | І якби моя бабуся встали | — Любі діти, хто з вас тему візьме, —
каже вчитель, — тема не важка:
розказати про неологізми
на занятті мовного гуртка.
І знічев'я глянув на Марійку
(знали всі відмінниці ім'я).
Але Людочка, що мала з мови трійку,
руку підняла: — Давайте я...
Як це сталось — досі невідомо:
доказать запраглося в ту мить.
Та злякалась, розгубилась дома:
"Вийду... що я буду говорить?"
У дворі Тарасика зустріла:
— Що робити? — А Тарасик їй:
— Дам посібник. З мовознавства. Діло? —
Шмиг додому — і несе мерщій.
Люда дома книжку розгорнула —
ой, якраз цікава є стаття:
різних слів сучасне і минуле,
як слова народжує життя.
Низку слів докинула їй мама,
що з'явилися не так давно:
холодильник, кінопанорама,
телевізор, стереокіно...
І коли гурток зібрався знову —
інша справа! — Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим і старшим до смаку:
— Я читала, — повідає Люда
стишеній цікавій дітворі, —
що слова так само, як і люди,
молоді бувають і старі.
Кожен з нас неологізми знає:
це нові слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,
мотобол, фломастер, космодром.
А якісь слова обов'язково
тільки змінює життя живе.
То й буває, що відоме слово,
але значення його — нове.
В нашем побуті така новинка
для старих людей звучить невклад:
каблуки – шпильки, вид мебли – стінка,
а портфель квадратний – дипломат.
і якби моя бабуся встали,
здивувались теж би, що двірник –
не людина, як вони вважали,
а на склі машини очисник!
Учні тепло, дружно засміялись
і незчулись, як настав кінець.
Люда щиро: —— Ой, я так боялась! –
А Марійка: —— Що ти? Молодець!
Вчитель каже: —— Клас тебе заслухавсь, —
Кращого й чекати я не міг. –
Люда ж знов: —— Це не моя заслуга, —-
це мени Тарасик допоміг! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Із прадавнього коріння | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15299 | Дмитро Білоус | Із прадавнього коріння | Що не мова — чудо, диво.
Чув, наприклад, ти оці
назви — як звучать красиво
білоруські місяці?
Перший — cтyдзень, другий — люты,
третій місяць — сакавік,
а четвертий — красавік...
Скільки ніжності в них чути!
Місяці в болгар і нині
всі зовуться по-латині:
януарі, февруарі,
март, апріл, але другарі
назви знають ще й народні,
що живуть і по сьогодні.
Січень в них — великий Січко,
лютий — менший Січка брат,
і тому малий він Січко,
хоч зима й не йде на спад.
Березіль же — баба Марта...
І живий тут кожен місяць:
той ріку скував не жартом,
той чобітьми глину місить.
Все підмітили народи, —
календар життя, природи!
Дивовижно йдуть у парі
і январь і януарі!
Все красиве, все погідне
у сплетінні запозичень,
і близьке всім нам, і рідне —
січень — студжень, Січко — січень.
Чуєш? Наче нив подзвіння,
щойно вистигне колосся...
Із прадавнього коріння
проросло, переплелося... |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Класна загадка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15324 | Дмитро Білоус | Класна загадка | Іще одна загадочка для вас:
прикметник означа найвищий клас,
споріднений з іменником співзвучним.
Лиш Й на К в кінці змініть — і враз
ви познайомитесь з маленьким учнем,
який не ходить ще і в другий клас...
Як почнете цей вірш читать спочатку,
то знайдете ви натяк на відгадку.
Який прикметник і
який іменник?
(Першокласний і першокласник) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Клумачний словник | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15325 | Дмитро Білоус | Клумачний словник | Тарасик набігавсь,
примчав із двора.
Уже й за уроки
сідати пора.
Ось віршика вивчив,
задачі зробив.
В щоденник заглянув
тривогу забив.
Гласить неодмінний
шкільний записник:
"Принести до школи
клумачний словник".
Завдання у класі
він сам записав.
А що за словник то —
і досі не взнав.
Прибіг до бабусі,
що прала рушник:
— А що таке, — каже,
клумачний словник?
— Клумачний? — бабуся
на те хлопчаку. —
Та, мабуть, що носять
його в клумаку!
Сестричка сміється,
швидка на язик:
— Сам, — каже, — доклумай,
який це словник!
Та це вам не шахи,
це вам не лото:
кого не спитає —
не знає ніхто.
Спитав у сусіда —
вже дещо нове:
— В нас, — каже, — в будинку
письменник живе.
По радіо мову
веде про слова.
Слова — це перлини,
це дивні дива!
Піди ти до нього —
у нього книжки.
Він знає й розкаже
про всі словники.
Ну що ж, як розради
немає ніде,
в квартиру поета
Тарасик іде.
Ось дзвонить, заходить:
— Будь ласка, — гука, —
клумачного дайте
мені словника!
Поет усміхнувся:
— Ти просиш дарма:
клумачного, — каже,
в природі нема.
Клумачний... То, мабуть,
почулось... Пробач,
бо той, хто тлумачить,
той зветься — тлумач.
Буває, що слово
відоме давно,
а знає не кожен,
що значить воно.
І тут у пригоді
стає визначник
скарбів наших мовних —
тлумачний словник.
Тарасику, світла
твоя голова,
Ану, зустрічав ти,
наприклад, слова:
красуля, красоля?
Словник розгорни —
і зразу побачиш,
що значать вони:
красуля —красуня,
красоля — цвіток.
І тут же: краснуха —
хвороба діток.
Оце ж і тлумачний
словник! Зрозумів?
А є словники ще —
походження слів.
Любити життя —
звідси йде життєлюб.
А шлюб — від слюбитися
слюб — отже й шлюб!
Вивчатимеш мову:
слова — в голові,
любов до них — в серці,
в самому єстві.
— Слова в голові? —
розсміявся хлопчак. —
То, значить, для слів
не потрібний клумак!
Радіє письменник
з тямкого дружка:
— Як любиш, наука
тобі не важка.
Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І їх за плечима,
тих знань, не носить.
— Спасибі! — Тарасик
додому побіг.
І ледве, зраділий,
ступив за поріг:
— Доклумав! — гукає
сестричці своїй.
А потім біжить
до бабусі мерщій.
Примчавши на кухню,
червоний, як мак:
— Бабусю, — кричить, —
не підходить клумак!
Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І знань за плечима, —
гука, — не носить! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Коли все за словником | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=20723 | Дмитро Білоус | Коли все за словником | Для діалогу до п'єси
переклав один поет
з вірша пушкінського "Бесы"
найвідоміший куплет.
Пушкін слово легко ронить, —
скільки чару в нього тут:
"...Домового ли хоронят,
Ведьму ль замуж выдают?"
Перекладач "строчку гонит",
а слова його повзуть:
"...Дідька лисого хоронять,
відьму заміж оддають..."
Він читав мені, я слухав.
— Ну то як? — він брови звів.
Я потилицю почухав,
обережно відповів:
— Є рядки, слова, є рима,
Пушкіна ж — нема й знаку. —
Зміряв він мене очима:
— Тут усе по словнику!
— В тім-то й річ: коли буквально
підставляєш точно те ж,
дідька лисого нормально
хоч рядок перекладеш! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Коли забув ти рідну мову... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=26437 | Дмитро Білоус | Коли забув ти рідну мову... | Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об'ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір'ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Лінивому не розгадать ніколи | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15326 | Дмитро Білоус | Лінивому не розгадать ніколи | Загадка
Лінивому не розгадать ніколи,
кмітливому на відповідь — хвилина.
А буде наша загадка така:
три букви, означають те, що й поле.
Додай знак м'якшення — і вже тварина
з родини оленів, струнка й прудка.
Що це таке?
(Лан і лань) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Маленька, менша від мачини | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15327 | Дмитро Білоус | Маленька, менша від мачини | Загадка
Маленька, менша від мачини,
ні з ким не стану на борню.
А при читанні, коли треба,
й людини мову зупиню.
Що це таке?
(Крапка) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Можливості префікса | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15328 | Дмитро Білоус | Можливості префікса | Загадка
Префікса можливості безмежні.
Пари слів, що змістом протилежні,
префікс може в значеннях зрівняти.
Але що там довго мізкувати?
Префікса до слів додаймо з вами —
різні стануть означать те саме;
Що це за префікс?
Напів… (напівправда – напівбрехня, напівсвітлий – напівтемний, напівсолодкий – напівгіркий і т.п.) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Мудрий порадник | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15329 | Дмитро Білоус | Мудрий порадник | Загадка
Завжди можу стати в пригоді,
моїх вам порад не злічить.
І кажуть про мене в народі:
"Мовчить, а сто дурнів навчить".
Що це таке?
(Книга) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | На кожнім кроці | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15330 | Дмитро Білоус | На кожнім кроці | В житті робив ти свій перший крок,
сьогодні в школу йдеш на урок.
А що ідеш ти, то робиш кроки, —
отак і вийдеш у світ широкий.
І раптом думка поміж думок:
а що за слово цей самий крок?
Тут щось цікаве таїтись може,
бо й слово кроква на нього схоже!
Та слово, друже, знань вимага,
в болгарській мові є крак[1] — нога.
А в білоруській є слово крочыць,[2] —
уже й не треба мізки морочить.
А як відкрились нам крок і крок, —
тоді звідкіль же російське шаг?
Згадай тут відстань, ту, на яку ти
ногою можеш вперед сягнути —
один раз ступиш — один і сяг,
а сяг прадавнє дало нам — шаг.
Отож і справді кінець мороці.
А що потрібно на кожнім кроці?
На кожнім кроці — знання, знання,
інакше йтимеш ти навмання. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | На своєму місці | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=20724 | Дмитро Білоус | На своєму місці | У сквері під плакучою вербою
сидить цей вовк, тепер в овечій шкурі,
обдумує ходи під час двобою,
переставляє шахові фігури.
Болільники навколо: — Ходить славно!
Ворушить лиса голова мізками. —
(Фігурою і сам він був недавно,
поводився з людьми, як з пішаками).
І я вже розкусив його натуру
(о, це не вовк і не овечка — лис це!)
й подумав, коли ставив він фігуру:
"Життя його поставило на місце!" |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | На уроці математики | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15331 | Дмитро Білоус | На уроці математики | Він до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
— Ось вам ділене, частка, дільник.
Заспівало нам слово доданок,
мов дударик заграв на дуду;
а дільник — як щільник із дуплянок,
що дідусь нам зібрав у саду.
Частка, множник, добуток, остача —
квітів жмутик, і бджілка гуде;
оживають слова — і задача
веселіше до розв'язку йде.
Зачаровані мовним розмаєм,
що росою спадає з розгіль,
ми в учителя щиро питаєм:
— А від кіль це буяння? Відкіль?
— Від землі слова рідного соки, —
усміхнувсь він, скінчивши урок, —
Це — поезії небо високе,
що людину зове до зірок. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Назва ріки | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15332 | Дмитро Білоус | Назва ріки | Загадка
До країни знань ішов мандрівник
і зустрів цікаві складники:
поєднались префікс і числівник
і зробились назвою ріки.
Яка це назва?
(Прип'ять) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Найдорожче | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15333 | Дмитро Білоус | Найдорожче | Синів і дочок багатьох народів
я зустрічав, які перетинали
гірські й морські кордони і на подив
багато бачили, багато знали.
Я їх питав із щирою душею:
— Яку ви любите найбільше мову? —
І всі відповідали: — Ту, що нею
співала рідна мати колискову. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Невмирущий рушничок | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15334 | Дмитро Білоус | Невмирущий рушничок | На декаду в Ташкент з України
прилетіли і старші майстри,
і з молодшої їхньої зміни
два поети: обидва — Дмитри.
Заповняють картки в готелі,
аж підходить дівча:— Я — Зухра, —
усміхаються очі веселі
до гостей з-над Славути-Дніпра.
У руках записна в неї книжка:
— Хочу, — каже, — в концерті для вас
заспівати "Рушник" Малишка, —
підкажіть українські слова.
Переглянулись два поети
(щойно в світ "Рушничок" злетів):
сяк-так знають перші куплети,
а з останнього — кілька слів.
Та не знати свого — це ж сором,
і не скажеш про це Зухрі.
Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим,
як звучить у нас на Дніпрі.
А воно, знайоме до болю,
в голові не все ожива.
Що робить? Дали собі волю —
повставляли свої слова.
І чудово Зухра проспівала,
заворожена зала була:
"Рідна мати моя, ти ночей не доспала
і водила мене у поля край села..."
Прозвучав "Рушничок", нівроку!
"Біс! — кричать узбеки. — Ура!"
Але якось через півроку
прибула на Вкраїну Зухра.
Виступає вона з концертом,
пісню в нашій столиці співа.
Із узбецьким легким акцентом
вимовля українські слова.
Та цікаво, що буде далі:
тут найвищі ноти бери,
бо Малишко сидить у залі, —
це помітили два Дмитри.
Пісня стелиться, пісня лине,
та чи автору це не в гнів:
слів Малишкових — дві третини,
а третина — слова Дмитрів.
— Видно, сплутали щось узбеки? —
настороживсь поет. — Що таке? —
Щось незвичне, немов далеке,
але серцеві все ж близьке!
А Дмитри підвелися знишка
(поряд ложа їх — бенуар),
поглядають в партер на Малишка, —
аплодує Зухрі пісняр.
Та кому на серце не ляже?
І Малишко просяяв:— Біс!
Я не знав, що "Рушник" мій, —каже, —
варіантами вже обріс! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Нержавіюча зброя | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15335 | Дмитро Білоус | Нержавіюча зброя | В. Явору
Нам імперський загрожував крук:
"Якщо вас не скатую, то зваблю".
Все робилось, щоб вибити з рук
українського лицарства шаблю.
Кров'ю, підступом здійснить своє:
козакові сидіть у закові.
А тут велет Шевченко встає,
і народ утверждається в слові.
Зброя слова в народу в руках:
не повергнути в прірву героя.
Буде жити народ у віках:
в нього є нержавіюча зброя. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Перше – сніп по обмолоті | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15337 | Дмитро Білоус | Перше – сніп по обмолоті | Шарада
Перше — сніп по обмолоті
на покрівлю хати,
друге — жінка, ще точніше —
материна мати.
А коли в одному слові
поєднаєш те і те —
буде квітка, що весною
жовтим цвітом зацвіте.
Що це таке?
(Кульбаба) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Підприємство і затока | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15336 | Дмитро Білоус | Підприємство і затока | Загадка
Двоскладове наше слово —
підприємство промислове,
а знак м'якшення додай —
буде вже частина річки
чи затока невеличка.
Що за слово? Відгадай.
Власне, два тут слова (з різним
наголосом навіть).
Хочеш — підкажу тобі я:
це —
(завод і заводь) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Пласкі, ледь вигнуті предмети | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15338 | Дмитро Білоус | Пласкі, ледь вигнуті предмети | Загадка-жарт
Пласкі, ледь вигнуті предмети
стоять укупі кружкома.
Про них стосовно до кебети
говорять люди жартома.
Коли це тара, то нічого:
уставиш, як відсутні й дві.
Але сміються з тих, у кого
нема одної в голові.
Що це таке?
(Клепки) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Про давній предмет | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15339 | Дмитро Білоус | Про давній предмет | Загадка
Цей іменник означа предмет
для зрізання злаків і трави.
Прочитаєш ззаду наперед —
будь-що тисни ним чи сік дави.
Який це іменник?
(Серп, прес) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Рідне слово | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15340 | Дмитро Білоус | Рідне слово | Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!
Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.
Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім'ї великій, вольній, новій. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Скоро вже канікули | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15341 | Дмитро Білоус | Скоро вже канікули | Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.
Жовтень каже: — Дощ я висію
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизію
і — в похід на Алатоо...
Землю білою нам дратвою
Дід Мороз прошив на славу.
В ці ж канікули ми в Латвію
гайнемо на Даугаву!
Травень каже: — Повзеленюю
буйним зіллям кожну хату.
Ми ж на свята — у Вірменію,
до підніжжя Арарату!
По дощах земля стужавіє —
здійсним літні мри давні:
в червні їдемо в Молдавію,
до Дністра, в зелені плавні!
А з Молдавії у Грузію
нам дорога недалека.
З усіма своїми друзями
ми знайомі ще з Артека.
Про кіно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цікаво, як говоримо,
коли мов усіх не знаєм?
Хто грузинською, марійською...
Коли ж разом братнім клубом
всі говоримо російською,
бо її, як рідну, любим.
Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Слово | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15342 | Дмитро Білоус | Слово | Споконвіку було Слово,
й було Слово в Бога.
Й було Богом святе Слово, —
все постало з Нього.
Помагай же Слову, Боже,
із пітьмою в герці,
щоб жило, правдиве й гоже,
у людському серці. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Слово це просте — не дивовина | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15344 | Дмитро Білоус | Слово це просте — не дивовина | Загадка
Слово це просте — не дивовина
(зустрічаєм мало не щодня),
організму складова частина
і періодичне видання.
В цьому слові тільки й заковики:
другий склад наголоси – і вмент
означать почне воно великий
клавішний музичний інструмент.
Що це за слово?
(Орган, орган) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Слово це – старовинна будова | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15343 | Дмитро Білоус | Слово це – старовинна будова | Загадка
Слово це — старовинна будова
з гостряками мурованих веж.
Щойно зміниш ти наголос слова
цим одразу будову замкнеш.
Що це за слово?
(замок, замок) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Собінов співає | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15345 | Дмитро Білоус | Собінов співає | Cобінов приїхав на гастролі.
Золотий сезон. Найкращі ролі.
Собінов співає на Вкраїні
ув "Онєгіні" і в "Лоенгріні".
Собінов співає в "Майській ночі".
Тисячі послухати охочі.
Наша опера заледве набирає сили,
й раптом — світове імення в ній оголосили.
Жовтню — перший лиш десяток. Ще зіяють рани,
ті, що нашому народу завдали тирани,
як була на рідну мову люта заборона,
як жорстоко її царська тиснула корона.
А сьогодні море звуків плещеться безкрає:
в українському театрі Собінов співає.
Але що це? Ярославець, корінний волжанин,
українською співає. Знак любові й шани.
Для волжанина, напевне, нелегка то праця —
кожне виплекати слово, знати, не збиваться!
Сотні слухать Лоенгріна, й Ленського охочі,
і Левка у "Майській ночі" слухать до півночі...
Грім овацій. Свіжі квіти. Захват по виставі.
Коло нього і артисти, й глядачі цікаві.
— Ви пробачте нам, — аж сяють молоді дівчата, —
а по-українськи важко ролі вам вивчати?
Він, симпатію відчувши в їхньому нестримі,
лиш очима усміхнувся, ще в костюмі й гримі:
— Може, декому і важко, та признатись мушу,
легко все мені красиве западає в душу.
У Москві я Заньковецьку бачив на гастролях,
українських корифеїв у найкращих ролях.
В юні роки з ними навіть виступав укупі,
у Сад омського Миколи в українській трупі...
В нашім мовнім багатоголоссі
Собінов хвилює нас і досі.
Золота сторінка не зів'яне.
То хіба ж могли тоді кияни,
як і харків'яни, й одесити,
на руках артиста не носити! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Стають у пригоді | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15346 | Дмитро Білоус | Стають у пригоді | Загадка
Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть —
здогадались ви?
(Лапки) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Ти — філолог | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15347 | Дмитро Білоус | Ти — філолог | Чи знаєш ти, що ти — філолог,
дитя кмітливе і шпарке?
Сюди до рими слово полог.
Ану скажи, що це таке?
А в тебе вже очиці грають,
ти кажеш: — Полог — те, що ним
завішують чи покривають
(шовковим, плисовим, лляним).
То, певно, ти таки філолог,
дитя цікаве і шпарке.
Сюди до рими слово Молох.
Ану, скажи, що це таке?
Ти кажеш: — Молох — річ не мила,
бо нам нагадує про смерть;
це — символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.
То, бачу, ти таки філолог,
дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох.
Ану, скажи, що це таке?
Ти мовиш гідно, як колега:
— А сполох — це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.
Що ж, молодець! Ти любиш слово
і щиро прагнеш знань дійти.
І слово квітне барвінково,
коли любов'ю сяєш ти.
Тлумачиш назви свого краю,
гір і долин, річок і нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.
Філолог ти. Це кожен бачить,
і кожен скаже без вагань.
Бо філологія — цс й значить
любов до слова і до знань. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Трішечки напруги | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15348 | Дмитро Білоус | Трішечки напруги | Загадка
Нумо трішечки напруги,
ось вам і подробиці:
перше тут — предмет, а друге
що з предметом робиться.
Як би речення словами
не були заклечані,
досить легко ми їх з вами
визначимо в реченні.
Хто вони?
(Підмет і присудок) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Хитрун | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=20725 | Дмитро Білоус | Хитрун | Комору переносили в селі
(про це й тепер я згадую подеколи,
бо й ми дивились, пуцьвірки малі):
дядьки з натуги і кректали, й хекали.
По двох колодах сунули її:
— Взя-ли! — гукали, й кожен тиснув важелем —
товстим кілком, що ледь торкнутий шашелем, —
з облич котились поту ручаї.
Аж бачим: між дядьків сусід Кіндрат
(тепер я знаю, що такі усюди є),
ввійшовши з іншими у ритм і в лад,
лиш удає, що він кілком орудує.
Я ледь не прохопився мимохіть,
як він, своєю пойнятий турботою,
гукнув: — Ану, малеча, одійдіть!
Не бачите, що зайняті роботою?
Коли оратор б'є тепер у дзвін
(він — перший за прогрес і за прискорення),
я так і придивляюся: хто він?
Чи часом не з Кіндратового кореня? |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Хліб і слово | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=23 | Дмитро Білоус | Хліб і слово | У стінах храмів і колиб
сіяв нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне1[1],
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі2[2]
їх слово батьківське звучить,
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен літер:
"Не кидай хліба, він-святий,
не кидай слів на вітер!"
1[1] Незагасне — те, що не можна загасити.
2[2] Харциз — розбійник, грабіжник. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Ходумент | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=20726 | Дмитро Білоус | Ходумент | Збагнувши назви: Хотів, Літки,
сказав професору студент:
— Це зрозуміло. Але звідки
походить назва "Ходумент"?
Такий є хутір на Сумщині
десь біля їхнього села.
Тому й цікаво знать хлопчині,
від чого назва ця пішла.
Протер професор окуляри,
шукаючи еквівалент.
Перебира словесні пари:
і постамент, і позумент,
і рудимент, і монумент,
і перманент, і реманент...
Народ же звідки хочте візьме:
в історії якийсь момент
зійшлись грецизми й латинізми —
то, певно, звідси й Ходумент…
Ось експедицію послали
у мовну зону вздовж Сули.
Тож наші інтелектуали
і на Сумщину прибули.
На схилі при шкільнім подвір'ї
стоять професор і студент.
Через долину на узгір'ї
лежить і хутір Ходумент.
Вони й питаються у тітки,
що йде з сусіднього села,
про Ходумент: — Скажіть нам, звідки
цікава назва ця пішла?
Не вчившися латині зроду,
їх тітка та розбила вщент:
— Та звідси ж мент єдиний ходу,
тому й зоветься Ходумент! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Чари барвінкові (збірка) | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=24 | Дмитро Білоус | Чари барвінкові (збірка) | Не кидають народи
порожніх слів на вітер.
Слова Павла Тичини
ввічу мені стоять:
"О скільки у природи
немудро-мудрих літер,
о скільки у людини
невміння прочитать!"
БАРВІНКОВИЙ ЦВІТ
Барвінку, зимолюбку, всезелен,
з-під снігу соки п'єш земні жаждиво.
Ти на землі цвітеш, як гобелен,
як наша мова — незбагненне диво.
Зазеленів і цвітом засинів
на рідних долах матері Вкраїни,
як доля її дочок і синів,
що в ній, як і в тобі, є щось нетлінне.
Під сонцем ти являєш торжество
й під снігом, видиво вічнозелене,
як мови української єство —
є в ній, як і в тобі, щось незнищенне.
З калиною твій переплівся шлях,
з калиною твій цвіт блакитний виник:
немов калина — дівчина в піснях,
і хлопець у піснях — немов барвінок.
На рідну землю дивним сплетом ліг,
барвінку наш, барвіночку хрещатий.
Ти сплетом ліг, як плетиво доріг,
єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.
СВІТЛИЙ ХРАМ
Акростих-загадка
Шумливий плац, майдан а чи глухий
провулок,
Коли стоїть вона, рідніші нам;Дивіться також
Дмитро Білоус — Загадка з розгадкою
Дмитро Білоус — Клумачний словник
Дмитро Білоус — З одного джерела
Ще 63 твори →
Біографія Дмитра Білоуса
Освячена трудом, завжди кипить, як вулик, —
Ласкавий і суворий світлий храм:
Адже писались тут і перша буква й нулик!
Хто вона?
Не відгадав? Притих? Відгадка майже поруч:
підкаже акростих — у загадці ліворуч!
ЧАРІВНИЙ РОЗМАЙ
Загадка
Не бачили, щоб жовкнув він,
зелений і взимі,
улітку рясно стелеться
низенько по землі;
цупкі зелені хрещики
на кінчику стебла,
і синій цвіт, і цілий світ,
і океан тепла.
Хто він?
(Барвінок)
НЕЗЛИМ ТИХИМ СЛОВОМ
Я.Г.
Портрет Шевченка в затишній залі
На рушничкові — калини цвіт.
Старий учитель гуртківцям юним
розповідає про "Заповіт":
— В Переяславі зродилось
днем тяжким зимовим:
"Не забудьте пом'янути
незлим тихим словом..."
Але чом казав Шевченко,
нерозлучний з лихом,
щоб його згадали словом
і незлим, і тихим?..
— Незлим, — каже вчитель сивий, —
це в нас від природи,
це від совісті людської,
від людської вроди.
Бо народ наш український
звіку незлобивий:
завжди хоче, щоб при ньому
й інший був щасливий.
Таж і в пісні: "Ой гай, мати,
ой гай зелененький,
десь поїхав з України
козак молоденький.
Од'їжджавши, шапку знявши,
низенько вклонився:
"Ой прощайте, слобожани,
може, з ким сварився!"
Завмерли учні й дзвінка не чули,
мов заніміли в затишній залі.
Тарас дивився на них з портрета,
а вчитель сивий провадив далі:
— А чом Шевченко, що знався з лихом,
просив згадати ще й словом тихим?
Тому що тихо росте калина,
тому що тихо росте дитина,
радіє мати над нею тихо
і тихо плаче, як прийде лихо.
І тихе, й світле людське бажання:
в похід виходить — щоб до світання;
іти в дорогу в час миру й згоди
на ясні зорі, на тихі води.
БАРВІНКОВЕ МІСТО
Чому зовуть Барвінкове
це слобожанське місто,
що на ріці Сухий Торець
збудоване воно?
Цю назву міста інколи
пояснюють двоїсто,
хоч справжня назва, істинна,
цікавить нас давно.
На місці Слободи воно —
Барвінкової Стінки,
й хоч заснував колись його
козак на ім'я Шпак,
та, кажуть, що навколо там
росли рясні барвінки,
то й місто це барвінкове
назвали саме так.
А є ще друга версія —
цікава теж сторінка;
леліє також нам вона
барвінком у росі, —
що козаки отамана
славетного Барвінка
побудували місто це
у всій його красі.
ПРОТИ РОЖНА ПЕРТИ,
ЛІЗТИ НА РОЖЕН
"Проти рожна перти,
проти хвиль плисти"...
А скажи одверто,
розумієш ти
ці Франкові мислі,
знані нам здавен,
і народний вислів
лізти па рожен?
Кожен мовний чинник
завдає турбот:
як і звідки виник
дивний цей зворот?
Від мужів мисливих
ці слова ідуть;
у анналах сивих
знайдеш ти їх суть.
Я скажу при слові
сам рожен відкіль:
так в праруській мові
звався гострий кіл.
На ведмедя ловчі,
йшовши напролом,
захищались ловко
гострим цим колом.
Ошалілий, лютий,
пер несамохіть
і, рожном зітнутий,
загибав ведмідь...
Зрозумів тепер ти
знане нам здавен
проти рожна, перти,
лізти па рожен?
НАВМИСНА МОРОКА
Загадка
Я вам нею натякаю,
нею думать спонукаю,
щоб кмітливий врахував,
що я нею приховав,
вас морочачи навмисне,
і тоді відгадка зблисне.
Що це таке?
(Загадка)
ЩО ПІДКАЗУЄ ЛТАВА
Де прадід коней вів на попас,
бо там росла хрумка отава,
старий засвідчує літопис
поселення, що зветься Лтава.
Була тут, кажуть, неглибока
у степовому кураї
у Ворскли річечка-притока,
що звали Лтавою її.
Тепер калюжка лиш в канаві,
але історія цікава,
бо від поселення "по Лтаві"
і місто назване — Полтава.
У ДВОХ РОЛЯХ
Загадка
Звичайна, друзі, загадка для вас;
вгадайте, про яке словечко мова:
простий числівник це і водночас
це — наказовий спосіб дієслова.
То яке ж це слово?
(Три)
ЧАРИ БАРВІНКОВІ
Умові — чари барвінкові,
аж сяють барви веселкові —
разки, вінки словосполучень,
прислів'їв, висловів і фраз —
і знаєш їх, вживав не раз,
але береш, як вічний учень,
і слухаєш рядки пісенні,
а бачиш все, немов на сцені:
"Несе Галя воду,
коромисло гнеться.
За нею Іванко,
як барвінок в'ється".
Умові — чари барвінкові:
печаль і радість в ріднім слові.
Із ним і в пеклі ти і в раї.
І просто серце завмирає.
ТИ — ФІЛОЛОГ
Чи знаєш ти, що ти — філолог,
дитя кмітливе і шпарке?
Сюди до рими слово полог.
Ану скажи, що це таке?
А в тебе вже очиці грають,
ти кажеш: — Полог — те, що ним
завішують чи покривають
(шовковим, плисовим, лляним).
То, певно, ти таки філолог,
дитя цікаве і шпарке.
Сюди до рими слово Молох.
Ану скажи, що це таке?
Ти кажеш: — Молох — річ не мила,
бо нам нагадує про смерть;
це — символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.
То, бачу, ти таки філолог,
дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох.
Ану скажи, що це таке?
Ти мовиш гідно, як колега:
— А сполох — це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.
Що ж, молодець! Ти любиш слово
і щиро прагнеш знань дійти.
І слово квітне барвінкове,
коли любов'ю сяєш ти.
Тлумачиш назви свого краю,
гір і долин, річок і нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.
Філолог ти. Це кожен бачить,
і кожен скаже без вагань.
Бо філологія — це й значить
любов до слова і до знань!
Я ТВОРЮ НОВІ СЛОВА
Загадка
В слові знаєш де я є?
Після кореня.
А призначення моє —
словотворення.
Я творю нові слова
або форми слова,
щоб красива і жива
розквітала мова…
Хто я?
(Суфікс)
ГЕОМЕТРИЧНО-БОТАНІЧНА
ЗАГАДКА
Цей термін з геометрії ми знаєм:
на коло схожа замкнута крива.
А справа лиш наліво прочитаєм —
стан яблука, коли ласун зрива.
Що це таке?
(Еліпс — спіле)
КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ
Кожну літеру ціни,
бо немає їй ціни.
Ось відома в давнину
дудочка — сопілка:
виймеш літеру одну —
і вже буде спілка...
Сварка йде така, що ну! —
перепалка (бійка):
зміниш літеру одну —
мирна перепілка.
Зміниш літеру одну
у словечку бійка —
і вже — леле — на сосну
мчить звірятко білка.
Більше прикладів не дам,
помізкуй — придумай сам.
ЗАЙМЕННИКИ – ПСУВАЧІ
Загадка — жарт
Якщо до жарту ви готові,
назвіть, кмітливі дітлахи,
ті два займенники у мові,
що можуть зіпсувать шляхи.
Які це займенники?
(Я — ми)
РИБАЛЬСЬКА СІТКА
Шарада
Із двох складів я даю іменник
(в твоїй правиці розгадки нитка):
склад перший — частка, другий —
прийменник,
а разом буде рибальська сітка.
Який це іменник?
(Не — від)
НІ ПУХУ НІ ПЕРА
Коли ви на екзамен
виходите з двора —
вам зичить голос мамин:
"Ні пуху ні пера!"
І все оте — і усміх,
і мамині слова —
надією на успіх
у серці ожива.
Та зичення все ж дивне:
хто так бажав? Кому?
Не ствердне, позитивне,
а навпаки. Чому?
Ловець колись на звіра
а чи на птаха йшов,
близькі ж боялись щиро
зурочити улов.
Тож зичучи ловцеві
удачі і добра,
казали молодцеві:
"Ні пуху ні пера!"
Та цей дотепний вислів
ще й досі не відмер
і не лише мисливців
стосується тепер.
Отож у цьому сенсі,
бажаючи добра,
я всім кажу від серця:
ні пуху ні пера!
ЛЕГКО ЧИ ВАЖКО?
Загадка
З землі й дитя мене підніме,
хоч я не палиця й не м'яч,
але — о диво — через хату
не перекине і силач.
Вгадай: легке я чи важке?
І взагалі — що я таке?
(Пташине перо)
ПРО ДЯДЬКА І БУЗИНУ
Хоч роботи завжди тьму-
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі "чому"
нам відповідати.
А вже вмів тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?
Як не міг щось пояснить
чи було не варто,
то задумувавсь на мить
і вдававсь до жарту.
Раз питає менший брат:
— Що таке платформа?
— Це великий, — каже, — плат
і вели-и-ка форма!
Ще про дядька й бузину
якось ми спитали.
— О, про це в старовину, —
каже, — повідали.
Хлопець був такий, Лаврін,
з'їздить в город мріяв.
З'їздив раз до дядька він
з матір'ю у Київ.
Як жили в селі вони,
то, було, не зрідка
пирогами з бузини
пригощала тітка.
Цього ж разу, як на гріх,
рідна тьотя мила
бузиняниками їх
і не пригостила.
А Лаврусь їх полюбляв,
то й питає в мами,
чом це обійшла, мовляв,
тітка пирогами.
Мати каже: — То не зле,
й сподіватись годі:
дядько в городі, але
бузина в городі!
І від цього Лавруся
і від його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами —
як від чого часом щось
надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,
кажуть: от так дивина,
ну вже й невпопадько:
на городі бузина,
а в Києві дядько!
ЩО ЗА ДІД У БАБИНІЙ СПІДНИЦІ
Загадка
Хоч росте вона і на городі,
є про неї загадка в народі:
"Стоїть дід над водою
із чорною бородою".
Хоч не він це, а вона
і зоветься
(Бузина)
ЛІТАЄ ПОПІД НЕБЕСАМИ
Загадка
Хто літає попід небесами,
що відомий він людині кожній?
Названий точнісінько так само,
як і ваш звичайний подорожній.
Хто він?
(Супутник)
СЕ ЛЕВ, А НЕ СОБАКА
Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!
Питаємо: — А звідки:
"Се лев, а не собака?"
— Це, — каже, — з оповідки
про 'дного неборака.
Художнику Мартину
(був гордість він місцева)
замовили картину —
намалювати лева.
Намалював нівроку.
О, звірина страшлива!
А хтось поглянув збоку:
"Та в нього ж кінська грива!"
Переробив — та наче
потрібна знову правка:
у морді щось собаче —
ось візьме і загавка.
Пащеку він поправив,
так хвіст — немов ломака.
То підпис і поставив:
"Се лев, а не собака".
Й тепер як щось не схоже
хтось виставить публічно,
всі бачать, що негоже, —
сприймають іронічно.
Мовляв, щоб розпізнати,
що втнув якийсь чудака,
слід, кажуть, підписати:
"Се лев, а не собака"!
КАМПАНІЯ І КОМПАНІЯ
Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?
Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
— Придивись, подумай, — різні це слова:
мовиться про заходи чи воєнні дії —
пишеться кампанія — з літерою а.
А коли це група, де зібрались люди
на пікнік, на гулі чи на торжество —
написання слова зовсім інше буде —
пишеться компанія — з літерою о.
Аж Данило раптом піднімає руку,
мав завжди за муку цю складну науку:
— А якби полегшить, — пропонує Даня, —
та ввести єдине слів цих написання?
— Ні, це неможливо, — вчитель відповів. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Чи то зліва, чи то справа | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15349 | Дмитро Білоус | Чи то зліва, чи то справа | Загадка
Є слова — ну й цікаво!
Є слова — просто диво!
Прочитаймо їх з вами:
чи то зліва направо,
чи то справа наліво —
означають те саме.
Ось дивіться: корок, біб,
око, Кирик, зараз, піп...
Є ще й інші на умі,
та назвіть ви їх самі. |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Що за знак — стрункий, мов спис? | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15350 | Дмитро Білоус | Що за знак — стрункий, мов спис? | Загадка
Що за знак — стрункий, мов спис,
він над крапкою завис,
спонука до поклику.
Хто ж бо він?
(Знак оклику) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Я — за | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=20727 | Дмитро Білоус | Я — за | Скаже Харків, скаже Київ,
скажуть Лопань і Дніпро:
"Як новий прогресу вияв —
пречудова річ метро".
Хоч була, як біг я в Спілку,
придибенція така:
у метро, як у копилку,
опустив я п'ятака.
Стерта ж ця монета клята
не добрала щось ваги:
йду — аж автомат лещата
защепив біля ноги.
Недобачиш — так і влупить!
Люди ж дивляться з боків:
"Автомат — і то не любить
надто стертих п'ятаків!"
Я розсердивсь — от морока:
не пуска мене п'ятак!
Та коли отямивсь трохи,
то про це подумав так:
"От загальній би культурі
корисніш було в сто крат,
щоб у нас в літературі
був подібний автомат.
Щоб стояв, як у дозорі,
не пускав творців таких,
що слова в їх кожнім творі,
наче стерті п'ятаки". |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Як поліпшити справи | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=20728 | Дмитро Білоус | Як поліпшити справи | До газети з різних місць
гострі йдуть сигнали.
Що не лист — тривожна вість:
справу занедбали.
Пишуть люди неспроста,
і газета сміло
шле у відомство листа,
вимагає діла.
Але там сидить Круглій,
відомчий "дозорець",
знаменитий водолій,
справжній крючкотворець.
Щоб нічого не робить
(бо не важко й схибить),
шле він відповідь: "Зміцнить,
подолать, поглибить".
Злива слів. Бо нічим крить.
Тупцювання мляве.
Але як цей стиль змінить?
Як поліпшить справи,
коли там засів Круглій,
відомчий "дозорець",
знаменитий водолій,
справжній крючкотворець?
Не пускать на волю хвиль
мислячих убого.
Треба тут мінять не стиль,
а його самого! |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Який це спосіб і який народ? | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15351 | Дмитро Білоус | Який це спосіб і який народ? | Загадка
Подумай, не ломися без пуття
в незамкнуті самими нами двері.
Звичайне слово — спосіб відбиття
малюнків, літер, знаків на папері.
Читатимеш назад — скажу зарані —
уже постане представник народу,
який живе в Туреччині, в Ірані,
на території Близького Сходу
(подекуди і в нас на Закавказзі).
Відгадуй. Не здавайсь ні в якім разі.
(Друк і курд) |
Білоус Дмитро | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=28 | Якщо з українською мовою... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=26438 | Дмитро Білоус | Якщо з українською мовою... | Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній вимовляється, —
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
Тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова — основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя! |
Білоус Григорій | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=903 | Полічив | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=27286 | Григорій Білоус | Полічив | За вікном — лапатий сніг.
В хаті — вечір синій.
Відпочити тато ліг
і спитав у сина:
— Скільки буде, як кавун
розділить скибками:
п'ять — тобі,
п'ять — мені,
а ще п'ять — для мами?
Син чомусь почервонів
і відповідає:
— Тату, адже кавунів
взимку не буває! |
Білоус Григорій | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=903 | Пташина їдальня | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=27582 | Григорій Білоус | Пташина їдальня | Змайстрував мій братик Гриць
гарну хаточку для птиць.
О-он на дереві вона
у садку проти вікна.
А надворі заметілі,
всі дахи, дерева білі,
бо прийшла уже зима.
В хаті ж тій — і стін нема!
Стін нема, та є дашок.
Це — їдальня для пташок.
Прилітають до їдальні
і близькі пташки, і пальні —
вже у нашому дворі:
і сороки, й снігурі,
горобці, щиглі, синиці —
все такі красиві птиці!
Я щодня встаю раненько,
надягаю кожушок,
наберу насіння в жменьку
і виходжу до пташок.
Я кажу їм: — Добрий ранок! —
Віддаю смачний сніданок
і біжу мерщій до хати,
щоб пташкам не заважати.
У синички — білі щічки,
чорний фартушок в синички.
Що за птиця та синиця?
Ну й швидка га боязка!
Схопить сім'ячко — й тіка.
На гіллячку сяде, свисне,
в лапках сім'ячко затисне,
дзьобом — цюк! — розлущить швидко.
Це мені з віконця видко.
Я пташкам учора вранці
віднесла водички в склянці,
бо замерзли всі криниці,
де ж води нап'ються птиці?
А сьогодні встала зранку
і пішла забрати склянку.
Тільки що за дивина?
Бачу — склянка й не скляна.
Бачу — скоїлась біда:
заморозилась вода!
І на той із льоду стовпчик
відпочити сів горобчик… |
Білоус Григорій | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=903 | Серце лісу | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=27540 | Григорій Білоус | Серце лісу | Тук-тук…
Тук-тук…
Мов серце лісу
заб'ється раптом і замре…
Чи крізь гілля, мов крізь завісу,
продеренчить його до-ре.
Чи раптом червоно заквітне,
немов жар-птиця у гіллі,—
його стрічають скрізь привітно
усі — дорослі і малі.
Крилатим лікарем віддавна
поміж людьми його зовуть.
Свою "роботу" знає справно —
їсть шкідників…
Та в тому суть,
що він — музика!
Диво-трелі
його
лунають тут і гам:
то деренчить, мов б'є в тарелі,
то стука глухо, як в тамтам.
Не раз, бувало, до схід сонця
дріб барабанний нас будив…
Хвала крилатим охоронцям
всіх наших парків і садів! |
Білоусов Євген | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=690 | Лесина пісня | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=21596 | Євген Білоусов | Лесина пісня | Повість-казка про дитинство та юність Лесі Українки
ОЗНАЙОМЧИЙ ФРАГМЕНТ
Замовляйте книжку на сайті видавництва НК Богдан
Шановний юний читачу!
Ти розгорнув книжку про дитячі та юнацькі роки Лесі Українки — видатної української поетеси, прозаїка, драматурга, перекладача, літературного критика та фольклориста.
Дівчинка Леся навчилася читати у чотири роки. У дев'ять — народився перший вірш. І з того часу Слово стало її опорою і зброєю.
Слово — наша сутність. Воно нас формує. Воно — основа. Слово формує світ. І в цьому значенні воно одвічне, як одвічний світ.
У слові розкривається душа. Саме тому за давніх часів слово було тотожне одкровенню. Слово — це душа. Бережи його.
Слово поєднує часи. І людина стає причетною до вічності. Українське слово — засіб розпізнавання духовносутності наших попередників.
Вчитайся у твори Лесі Українки, і ти зрозумієш, що слово — свідок історії, свідок часу.
У слові починається і продовжується життя твого народу. В ньому ж починається і закінчується духовне життя Людини. Через Слово передається вся сума досвіду та духовність. Ось чому нас заворожує давня пісня, давній текст. У них перехрещується емоційна пам'ять усіх сущих до Тебе. Відбувається творчий діалог між словом давнім і тобою. Весь історичний інтелектуальний досвід також у Слові.
Мова — це весь об'єм нашої народної пам'яті. Людина протистоїть Часові саме в Слові й бореться з безпам'ятством. А пам'ять — це життя. Бо забуття — це смерть. Пам'ять відбирає і відстоює всі цінності, без яких людина — ніщо. Хто зрікається рідної мови, той зрікається усієї духовної спадщини свого народу. Мова пам'ятає і зберігає таємниці. В ній прихований вищий зміст. Треба лише постійно думати над ним, і нам відкриється в словах їхня мудрість.
Книжка "Лесина пісня" незвична за жанром. Це — повість-казка. Тому затишно на її сторінках Казкам та Загадкам, Колядкам та Щедрівкам, Слову та Пісні.
Подібної книжки наша українська дитяча література ще не мала.
Цей твір написаний одним із провідних сучасних українських дитячих письменників Євгеном Білоусовим. Він — лауреат Державної премії України імені Лесі Українки. Його роботи мають численні нагороди всеукраїнських та міжнародних виставок і конкурсів.
Сподіваюсь, що "Лесина пісня" стане твоїм другом і порадником.
Успіхів тобі!
Павло Мовчан — письменник, лауреат Національної премії України ім. Т.Г. ШевченкаДивіться також
Біографія Євгена Білоусова
Із давніх-давен мешкали собі на землі українській Вишиванки та Колядки, Казки та Загадки, Крашанки та Легенди, Щедрівки та всі ті, хто в серці народу живе. А за старших були в них Слово та Пісня.
Любили їх люди та приказували:
— Споконвіку ми разом. Будемо одне про одного дбати. У злагоді та любові житимемо.
І все б нічого, та прийшли царі з країв дальніх.
Один каже:
— Подобається мені тут.
І другий каже:
— І мені подобається.
А як таке сказали, то вирішили ці землі між собою поділити та порядки свої встановити.
Як дізналися про це Вишиванки та Колядки, Казки та Загадки, Крашанки та Легенди, Щедрівки та всі ті, хто в серці народу живе, такий галас учинили:
— Та хіба можна так? Не піддамося загарбникам.
Люди за зброю взялися, та куди там, сильне військо в царів.
А Слово з Піснею кажуть:
— Треба всім разом за землю рідну встати. Всі разом ми — сила. А поодинці нас загарбники подолають.
А царі один одного підтримують:
— Збираймо армію многосильну. Всіх підкоримо та за нашими законами жити примусимо.
— А Слово та Пісню з цих країв виженемо. В нас і свої є. Небагато часу минуло. Кажуть люди дужі та горді:
— Женуть із нашої землі Слово та Пісню. Бережімо їх до часів кращих. Ховаймо від царів подалі.
Кажуть люди слабкі та боязливі:
— Розмовляти і по-московськи можна. А пісні і за кордоном непогані. Станьмо навколішки. Якось воно і буде.
Отаке-от настало життя в країні — Україні.
А тільки одного разу дізналася Пісня про таємницю таємну. До пори до часу нікому про це не говорила. А таємниця була така, що народиться в Україні людина розумна та сміливіша з найсміливіших. Найбільшим багатством на світі вона вважатиме Пісню та Слово. Товаришуватиме з Вишиванками та Колядками, Казками та Загадками, Крашанками та Легендами, Щедрівками та всіма тими, хто в серці народу живе. І буде то дівчинка.
Тільки не знали царі про цю таємницю таємну. Радіють та один перед одним вихваляються:
— Я вже всі школи українські позакривав. Кому з батьків не подобається, нехай дітей вдома тримають.
— А я всіх урядовців по-московськи говорити примусив. Кому не подобається, того з роботи вижену.
Аж от оселилося собі в краї Волинськім подружжя молоде. І не в селі оселилося, і не в місті. А так, у містечку під назвою Звягель.
Це вже потім містечко виросте у місто. Й ім'я нове візьме — Новоград-Волинський.
Старовинна місцина — Звягельщина. Давній літопис за 1257 рік згадує назву Взвягль. Входив він тоді до складу Володимирського князівства.
Бував тут галицько-волинський князь Данило Романович. Господарювали тут литовські феодали — князі Звягільські. Володів містом і князь Костянтин Острозький.
Щотижня відбувалися у Звягелі торги. Раз на рік вирували ярмарки.
1795 року Волинь приєднали до Росії. Центром губернії став Житомир. А Звягель зробили повітовим містом.
А яке місто старовинне без Легенд?!
Одна Легенда розказує:
— Мене вигадали люди добрі. Думаєте, чому Звягель зветься Звягелем? А ось чому. Розкинувся він на березі Случі. Колись була річка глибоководною та судноплавною. Пливуть і вдень, і вночі кораблі. Та от лихо. В темряві нічній не бачать капітани скель крутих та виступів кам'яних. Гинуть кораблі. Гинуть люди.
Тоді вирішили поселенці місцеві:
— Натягнемо через річку канат. Повісимо на нього дзвони. Зупиниться корабель, як дзвони почує. А вранці попливе далі.
От канат натягнули. Першої ж ночі залунали біля поселення дзвони.
— Врятували наш корабель ваші дзвони, — каже капітан. — Дякуємо вам, люди!
На другий день інший капітан каже:
— Як звягнули вночі дзвони — сприйняли ми попередження про небезпеку. Дякуємо вам, люди добрі!
І назвали це місце Звягелем.
Друга Легенда слово бере:
— Тутешня земля багата на залізо. Славлять свій край чоловіки — ковалі. З ранку до ночі працюють у кузнях їхні молоти. І такий гучний передзвін стоїть, що прозвали поселення Звягелем.
— А я вам ось що розповім, — каже третя Легенда. — Кілька віків тому жив тут коваль на ймення Звягель. Ідуть до нього в кузню люди. А там такий дзвін стоїть.
Просять одні:
— Викуй нам, Звягелю, ножі гострі.
Просять інші люди:
— Викуй нам, Звягелю, лемеші до плугів.
Ще інші кажуть:
— Поважаємо ми коваля майстровитого. А назвемо поселення наше Звягелем!
Дізналося про це подружжя Косачів. Радіє собі:
— Он дивись наліво, Петре, — каже дружина, красуня темнокоса, — там болота й хащі лісові.
— Олю, а ти направо подивись. Які краєвиди з лісів та озер, — каже чоловік.
Чи хто знає, чи ні, а розмова ця відбулася у далекому 1868 році. Не дивися, що молоді Петро з Ольгою. На Волинь не розважатись, а працювати приїхали. Закінчив Петро Косач правничий факультет Київського університету. Кажуть йому:
— Ви — юрист. Тому призначаєтеся на службу у Звягель. Працюватимете головним мировим посередником. Залагоджуватимете конфлікти між поміщиками та селянами.
Отак став Петро Антонович урядовцем — головним з-поміж посередників кількох районів.
Нещодавно закінчила навчання у пансіоні для шляхетних дівчат Ольга Петрівна.
Знало молоде подружжя про біду, яка прийшла в Україну. Тому кажуть:
— Якщо кожний для Пісні та Слова справу маленьку зробить, усім користь буде.
Та заперечують їм лякливі:
— Ми — люди маленькі. Нічого не може одна людина. Царя не подолати.
А Петро Антонович не погоджується:
— Одна людина — не сила. А якщо об'єднатися, то і вийде міць.
— А якщо кожного дня справу маленьку робити, то за рік-два велике діло вийде, — додає Ольга Петрівна.
— Кожний може Україні прислужитися. Для початку почнемо мовою рідною спілкуватися. Нехай знають, що не перевелися в землі нашій українці, — вирішили Косачі.
От народився у них хлопчик Михайлик. Півтора року минуло — народилася донечка. Сталося це 25 лютого 1871 року.
— Пташенятко наше, — радіють батьки, — як тебе назвати?
І сміються самі до себе:
— Вигадали ж таке — в немовляти ім'я питати.
Раптом голос ніжний долинув:
— А вона сама вирішить, ваша пташка. Ви тільки допоможіть.
Здогадалися батьки, що то Пісня їм пораду дає.
Нарізали ножицями квиточків паперових. За стіл сіли:
— Напишемо імена дівочі, які тільки знаємо.
Поклали ті квиточки на тарілку велику. Та до колиски підійшли:
— Ану, дитино, вибирай!
А немовля — пальчиками у тарілку. Зрадів Петро Антонович:
— Дивись, Олю, папірець у руці. Читай, що там.
— Лариса! — вигукнула щаслива мати.
— Наша пташка обрала собі ім'я крилате. Бо Лариса у перекладі з грецької означає "чайка", — зрадів батько.
— А хто в Лариси буде за хрещених батьків? — питає бабуся Лизавета Іванівна.
— От ви, мамо, і будете, — каже Ольга Петрівна.
— А батьком хрещеним нехай буде запрошений генерал,
— запропонував Петро Антонович.
Погоджуються жінки:
— Він — поважна людина, шляхетна.
— Добре підходить до поважної матері хрещеної.
Невдовзі Ларису охрестили. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Андрію леготу | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14711 | Володимир Біляїв | Андрію леготу | З якого краю і з яких сторін
Причувся цей прибій морської хвилі?
Немов не він шурує втерту рінь,
А шерехтять лани уже доспілі.
Чи це чиясь, а не моя стопа
заклякла на гарячому камінні,
куди прибій уперто підступа
у ритмі колихання і кипіння?
Сахнеться хвиля й хутко відпливе
З гарячого окрайця суходолу
й клубками піни прядиво живе
покотить вітер берегом спроквола…
А я стою, у даль втопивши зір,
Де конусне гойдається вітрило —
Воно очам і серцеві, повір,
У мить раптово інший світ відкрило.
Я так той світ із малечку любив —
о спалах невгасимої любові! —
Ту повінь половіючих хлібів,
Що ген переливалася за овид…
І вже не хвилі — інший, друже, шум
на самоті мої ласкавить вуха,
а із сум'яття спогадів і дум
охляле серце наповняє скруха.
Нам стала вірним берегом земля
чужа, хоча привітна і ласкава,
а рідна все ввижається здаля
як згадка й сон, як мрія і уява. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Батьків гай | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14712 | Володимир Біляїв | Батьків гай | І
Квітнева днина серед неба
Намітку із хмаринок тче
І пелюстина черешнева
Злітає на моє плече.
Вона, метелик-білокрилець,
Шукає затишку в теплі —
Це знов очам моїм відкрились
Дива весняної землі,
Коли заквітчана столиця
Святкує фестиваль вишень*,
Мені у спогадах ясниться —
Мого життя інакший день…
Я згадую життя колишнє —
У півсторічну давнину
Мене квітучі манять вишні,
Туди я подумки майну.
На предківські донецькі гони,
В дитинства незабутній світ,
Де крутосхилі терикони
У подобизні пірамід
Мовчать, обвіяні вітрами
Й заслухані в підземний гул,
Де степові пахущі трави
До глею стеляться впритул.
ІІ
Донеччино, мій краю отчий,
Давним-давно в натхненну мить
Там батько мій — шахтарський зодчий —
Гай посадив, що десь шумить…
Не парк, розбитий на алеї,
А таки справжній дикий гай
Під сірим териконом глею,
Над ставом, у який ручай
Злива підземну темну воду
Із мертвим смородом порід.
"Живих дерев зелена врода
Втішатиме шахтарський рід.
І людям і тобі, мій сину,
Цей гай шумітиме вовік" —
Казав, садовлячи ліщину,
Неговіркий цей чоловік.
Я бачу на яву ще й нині,
Хоч і далеко рідний край —
На сонцем спаленій місцині
Народжувавсь шахтарський гай.
ІІІ
Ні, не забуду до загину
Мого дитинства диво з див,
Коли мій батько в ясну днину
Там дичку-вишню посадив.
Її — земля і корінь в клунку —
Приніс шахтар із слободи,
Поставив у готову лунку:
"Ну що ж, Семенович, сади".
Пройшли роки… Був тридцять восьмий,
Весну тринадцяту мою
Стрічав — пригадую. І ось ми
Удвох із батьком у гаю.
І так негадано-чарівно,
Що і не вірилось очам,
Немов казкова та царівна
З'явилась батька вишня нам.
ІV
В її квітучому полоні
Забув негоди я й плачі,
Тверду і лагідну долоню
Відчувши на своїм плечі.
О, батьку, ми тоді не знали,
Що полетить все шкереберть,
Що внесено тебе в анали
Людей, приречених на смерть,
Що в тім нещаднім тридцять восьмім
Тобі, серед мільйонів жертв,
Життя в кривавому покосі
Вкоротить Сталін-людожер.
Свідомости сліпучий згусток
Сяйнув тобі у смертну мить —
Побачив марево пелюсток —
Свій гай, що і тепер шумить… |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Біля надгробка Євгена Маланюка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14665 | Володимир Біляїв | Біля надгробка Євгена Маланюка | Двоякісне перо — стилет і стилос —
Навіки випало з поета мертвих рук.
Невже ж цим звершилось і завершилось —
Могила, нагробок і тихий Баунд Брук?
Й остання пільга і остання ласка
Для душ небагатьох, що спиняться отут,—
Посмертна і чужа до непізнання маска
Управлена різцем у нагробка плиту?
Ні! Вірш його — залізних строф когорти
Він, воїн, залишив на варті віковій,
Поки новітній Симон прапори розгорне
І загримить останній за Вкраїну бій.
Тоді прийде година звершень Богом дана
І завершиться путь полум'яно-палка:
Рядки його у Стольнім, там коло Богдана,
Співці читатимуть вітчизняним полкам! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | В дорогу | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14690 | Володимир Біляїв | В дорогу | Курантів замовкає тоскний хрип
І туркіт горлиці в розколині бійниці,
І кронам довисотніх гордих лип
Досвітній сон медово й мирно сниться.
Натхненна ґотика прадавнього костела
В пориві в небо завмира стрімкім
Над мертвим бруком площ, де ніч магічно стеле
Непевних тіней чародійний дим.
Мандрівче, знов сновидою тобі
Минати браму, де не крочить варта,
Де невість ким, як давній дар добі,
До ґрат прикована іржава алебарда.
В утробі ще приречено, мабуть,
Чужих доріг лічити трудні милі,
Та ще й благословляти цю далеку путь
І дякувать за милості немилі.
Не дні — роки роковані — чи це ви
Покута за гріхи звабливих душ?
Десь сяєво Дніпра і вітер чебрецевий,
Та шлях твій у чужинну древню глуш. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Василю Онуфрієнкові | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14713 | Володимир Біляїв | Василю Онуфрієнкові | В поезії є лік, як в мудрому настої
В. Онуфрієнко
Друже мій, не лічу скільки літ, скільки миль
Ніби тут, ніби вчора було…
І наповнюють душу то смуток, то біль,
Що, як кажуть, "було — й загуло".
Тільки ж в пам'яті жевріє, світиться знов
Тиха радість — мій благосний хміль —
Від коротких листів і душевних розмов
Не підвладних рахункові миль.
Вкотре збірку твою розгортаю і п'ю
Серця чистого мудрий настій,
Що зціляє, як лік, спраглу душу мою,
Щоб до скону зуміти нести
До землі незабутньої* вірність синів,
Нашу віру й любов і наш труд,
А не покруч навмисно скалічених слів,
Не огиду словесних отрут.
____________________________
* Земля незабутня — назва збірки В. Онуфрієнка |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Вересневий роздум | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14714 | Володимир Біляїв | Вересневий роздум | Снує серпанок вересень над містом,
Ключі гусей у вирій подались,
Жовто-гарячим і багряним листям
Сипне нам скоро ранній падолист.
Злиняла зелень темно-соковита
І живопліт охляв раптово, всох,
Єдиний осінчак — осіння квітка —
Яріє на осонні, де ми вдвох
Стрічаєм нашу тридцять першу осінь —
Завжди нову, інакшу, не таку,
Як ті, що канули навічно досі
У часу течію швидку й тривку… |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Вечірнє запитання | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14715 | Володимир Біляїв | Вечірнє запитання | Не з протиріч народження й вмирання —
З їх сталості черпаю я снагу.
На гілці розтулилась брунька рання,
І засвітився пролісок в снігу.
Мене ж проймає думка: все дочасне
Й приречене без пільг і без різниць —
Згниє цей лист і квітка ця погасне,
Як ця рука, як світло цих зіниць.
Що ж після них залишиться натомість,
Коли в моєму мозку згаснуть мисль,
Уявлення і пам'ять, і свідомість,
Що у єстві моїм в одно сплелись?
Коли замре биття судин раптово —
Годинника заведеного рух —
І з плоті ненадійної будови
У космос кане мій безсмертний дух?
Це вічне незбагненне запитання,
Ця вічна таємниця таємниць
У сталості народження й вмирання
Листка і квітки, і руки й зіниць. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Вечірня молитва | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14716 | Володимир Біляїв | Вечірня молитва | Нерухомі, похмурі, застиглі
Валуни нагромаджені хмар,
У крайнеба розпеченім тиглі
Пломеніє і брижиться жар.
Тільки мить — і потоками бризне,
Розіллється далеко навкруг
Полум'яне видовище грізне,
Від якого спирається дух.
Я ж, застиглий, молитиму Бога:
Отче, ласку Твою подаруй,
Боже, творче усього живого,
Мою душу, благаю, розкуй!
У роковану мить незбагненну,
Мить розлучення плоті й душі,
Зглянься, Боже, на душу нужденну
Й милосердя та милість зверши,
Щоб не стала душа наче камінь
Без іскрини й краплини тепла,
Щоб вона над світами й віками
У потоках проміння текла! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Вже де-не-де пополотнів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14650 | Володимир Біляїв | Вже де-не-де пополотнів... | Вже де-не-де пополотнів
Лапатий лист на сикоморах,
Мойого червня тридцять днів
На календарний стерто порох.
Мені медових вечорів
Приносить липень ситий соти
І в щедрий щебет дітвори
Вплітає птаства мудрі ноти.
В любовний туркіт голубів
У затишку карниза
Дихне теплом від травників
Поливу мжичка сиза.
А я ловлю себе на тім —
На збляклий лист дивлюсь частіше.
В життя мойого літній дім
Вселяється осіння тиша. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Вже світає, а ти ще не спав... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14703 | Володимир Біляїв | Вже світає, а ти ще не спав... | Вже світає, а ти ще не спав,
Не заплющив безсонням роз'ятрені очі,
Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче,
Й кряче зграя прожерливих ґав.
За вікном неба синій квадрат —
На погожу, як видно, займається днину,
час вставати і теплу лишати перину
і не слухать про спокій порад.
Час гаряче лице остудить,
проковтнути якийсь дієтичний сніданок
і, не кваплячись, вийти на зрошений ґанок,
і податись подвір'ям туди,
де ялиця струнка на межі
простягає до променів лапи чатинні
й ще не вигрітий ґрунт прорізають весінні
ніжних ірисів гострі ножі.
Я ж чекаю тебе наче гроз
березневих чекають зимові дерева.
Прийдеш ти — і в листя вбереться черемха травнева,
Розів'ються калина і боз.
А поки що без тебе отут
у полоні короткої, люба, розлуки
я вбиратиму барви усі і всі звуки,
і від ліні — цієї отрути з отрут —
рятуватиме знову любов,
що мене не лиша на поталу ніколи…
Чистий аркуш, перо…
Тільки струджене й кволе
Серце ніби щось здавлює знов… |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Відгриміло. Тільки ваговито... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14649 | Володимир Біляїв | Відгриміло. Тільки ваговито... | Відгриміло. Тільки ваговито
Та старанно в шиби стука дощ,
І зелено-серпанкові віти
Розгойдались над асфальтом площ.
Тільки, бач, не мерехтливим дивом,
Із якого злива пил змела, —
Ґлянцюватим темним неґативом
Врода кленів на асфальт лягла.
Подивлюсь — і відплива тривога
З серця, що змирилось поготів
З тим, що щастя, видно, нетривкого
Ще зберігся й досі неґатив. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Вітчизні | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14740 | Володимир Біляїв | Вітчизні | Закипає білою піною
Молоко тернового квіту,
Щодень Божий тебе незмінною
Бачу, в промені оповиту.
Де за балкою, за Кисличою
Терикони куряться сині,
Там хлоп'ячим голосом кличу я
Кукування зозуль в долині.
Я вже довше прожив на світі цім
За роки, що мені зозулі
Накували в пору, що світиться,
Не вгасає в очах… Поснулі
Прокидаються ранні спогади,
На старість тривожачи тишу.
Тож питаю себе: для кого ти
І пощо оці вірші пишеш?
Для батьків і для друзів зі школи —
Їх до смерті я не забуду!
Знаю — ми не зійдемось ніколи
В дружнім колі шахтарського люду.
Про вітчизну — радість і біль мої
Я по крихті слова збираю:
Ти віками була невільною
Та й нині далеко до раю…
Україно-мати, пеан тобі
Я складаю, моя любове!
Чи коштовному діамантові
Моє уподібниться слово?
Острів Зінгера, Флорида
серпень 2001 |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Гаврилові Гордієнку | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14666 | Володимир Біляїв | Гаврилові Гордієнку | (з нагоди 80-ліття)
Картка англомовна
до Вас пошани повна,
й барвисте степу квіття
на вісімдесятліття.
О, квіточки, ще б пак,
наші волошка й мак —
для агрономів згуба,
поетам пара люба!
Вам зичу я із … надцять
Ще років по шістнадцять,
Не множте їх на п'ять чи сім
і будьте завжди молодим! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Гайвороння чорною лузкою... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14704 | Володимир Біляїв | Гайвороння чорною лузкою... | Гайвороння чорною лузкою
Сиплеться на позелень ясну.
Вирушу я стежкою вузькою
Навпрошки в прозорість весняну.
Помандрую наче той сновида
Зеленполем, полем навмання.
Де ти, де ти, сонцем оповита
Весно красна — дівчина моя?
Яблунька, що звуть її кислиця
У сторонці нашій степовій,
Огорнула тінню білолицю —
Стала на доріженці твоїй.
Там візьму тебе я за рученьку,
Гляну в очі дивні і ясні,
Знаю: "Ой не світи місяченьку"
Ти співала вчора не мені.
Виглядали не мене ці очі,
Не для мене розцвітав катран…
Все давно пройшло, а серед ночі
Серце все ще крається від ран. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Голуб на галузці яблуневій... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14651 | Володимир Біляїв | Голуб на галузці яблуневій... | Голуб на галузці яблуневій —
Аж сипнуло в очі переквітлим.
Біло-сині хмари ген у небі
Гоять день зітлілий гойним світлом.
Смуток голубиний ліг на серце,
Опада молитва пелюстками.
Та даремно — знову не відверзся
Самоти моєї й суму камінь. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Грудень | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14667 | Володимир Біляїв | Грудень | Доньці Джіні
Листопад облетів, а грудень все не бризне
Блискітками сніжинок в небесах.
Вполудне пахне хмарами білизна,
Що у дворі на линві промерза.
І грядка, скопана жовтневою порою,
Взялась грудневою морозною корою
І не лоскоче нюха перегнійно-трав'янисто,
А пахне мертво — крейдяно-вапнисто.
І гілка — осокора перемерзлого рука,
Також вапнисто-біла й крейдяно-крихка.
Вона потріскує злегка на вітрі,
Немов із холодом заповзялась на витрим.
Та кожнодень, немов за розкладом, вполудне
Тут дійство твориться наявне, необлудне —
Сюди із затишних і теплих гнізд
Дроздиха сіра прилітає й дрізд,
І як на гойдалці вмостившись на гіляці,
Вони голівки починають нахиляти
І, як годиться птахам, в одне око
На мерзлу грядку дивляться звисока.
І, глянь — дівчатко у червонім кожушку,
У білій шапочці із заячого пуху,
Подвір'ям з хати пробіга щодуху
Із зернами в прозорім з пластики мішку.
І рук щедріша всіх — дитинина рука
Поживу птицям висипа з мішка
На мертву, як бруківка, грядку…
А далі все іде своїм порядком:
Дрозди і горобці спішать насіння їсти,
Дівча радіє і підстрибує на місці.
Це тільки грудень… Ох, не скоро ще, не скоро
В зелений виряд убиратись осокору. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Де попіл пилюги на спориші осів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14652 | Володимир Біляїв | Де попіл пилюги на спориші осів... | Де попіл пилюги на спориші осів,
Край шляху битого утікачі днювали,
І скрип вантажених пожитками возів
Той самий був, що й за татарської навали.
Який він тягосний — возів прадавній скрип,
Його відчувши серцем отупілим,
Минулого розкрив я потаємний скрипт,
Що вибухнув у душу попілом і пилом.
І стала зрозумілою незмінність змін,
Либонь єдина сталість цьогосвітня,
Яка гудітиме, мов невгомонний дзвін,
І лезом біль із мого серця витне,
Щоб більше жодний звук до слуху не проник
І жодний біль не кволив серце тихе,
Коли минатиму щомить, щодень, щорік
Скупезне щастя й найщедріше лихо. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Де рідний дім — де слід його?... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14747 | Володимир Біляїв | Де рідний дім — де слід його?... | Де рідний дім — де слід його?
Там попіл і полин,
А серце зве до рідного:
Полинь туди, полинь!
Та тільки врешті що там я
На старість здибав? Рай?
Ні! Підлою ніщотою
Занедбаний мій край.
Народ мій все ще дихає
Та поки що мовчить.
Не сапою там тихою —
Нахабно, вочевидь
Комуністична гадина
Й стара імперська рать
Обдурену й окрадену
Готова закувать
Відроджену, розковану
Вкраїноньку мою,
За неї в мить роковану,
В нерівному бою
мільйони впали жертвами.
Та волі не спинить!
Загибель ненажерливим!
Вітчизні вічно жить!
Це збудеться, це станеться —
Народ себе не дасть
На глум. І до пристанища,
Де рідні воля й власть,
Прилинем з потойбіччя ми
крізь біль і крізь відчай
з відкритими обличчями.
Мій край, синів стрічай! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Донецька ніч | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14691 | Володимир Біляїв | Донецька ніч | Квапливо поїзд десь прогримотів,
Гудуть дроти надвищених напруг,
І цвіркунами ніч дзвенить навкруг,
І ти вслухаєшся у дивний цей мотив.
І чуєш: звір дріма у лігві потайнім
І птаство кублиться у гніздах теплих.
І верби лагідні у благосному сні
Зітхають втомлено на стародавніх греблях.
Ти знаєш — яблунь цвіт на твій полине слід,
В цілунку прикиплять твої уста охочі,
І зірка зірветься, немов достиглий плід.
І промайне. І згасне в хащах ночі… |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Доньці Аллі Роджерс | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14668 | Володимир Біляїв | Доньці Аллі Роджерс | Доньці Аллі
З покривлених покрівель рине в ринви злива,
Змиває спеку й пил з просмолених дахів,
Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо
В один у серці поєдналися мотив.
В хвилини ці я, хвилювання повен,
Готов, штанята закасавши до колін,
Струмком пускати паперовий човен
Й за ним босоніж бігти навздогін.
І є таке бажання те нестримне —
Вернути чар моїх дитячих свят.
Що й досі прорікаю, як десь близько гримне,
Як мати вчила, тричі: свят, свят, свят!
Та тільки пам'яти неоскуділим зором
Я все мандрую в світ, якого не знайти,
Удвох з кудлатим і забрьоханим Тризором,
Супутником дитячих радости й біди…
Насправді ж вже стою лиш при вікні я,
Коли дощить і грима за вікном,
Радіючи, що спраглий клен п'яніє,
Хмільної зливи упиваючись вином… |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Дотулись до обличчя мого... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14653 | Володимир Біляїв | Дотулись до обличчя мого... | Дотулись до обличчя мого
Незрівнянним, люба, твоїм,
Щоб кохання чистий вогонь
Розвіяв сумніву дим
І в криницях наших очей
Зазоріли серця на дні,
Щоб було нам замало ночей
І не менше було нам днів,
Щоб радість нашу і біль
У душу з душі перелить.
Хай п'янить нас з тобою хміль
Твоїх і моїх перволіть —
Тих, що нашими стали на все,
Коли ми не були ще ми.
Хай кохання крило нас несе
Над байдужости урвищами,
Заперечивши неміч і тлінь,
В потойбічні, кохана, світи,
Щоб з полону жадань і велінь
Нам з тобою повік не втекти. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Дружині | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14717 | Володимир Біляїв | Дружині | Таким весняним все було колись
і ми такі обоє молодії!
Та наші весни в вирій подались –
Всевладна осінь нами володіє.
Нема – ще буде! Є — вже відбулось…
Та диво! Душу зовсім не вражає
Вмовкання тих весняних відголось,
А тішить тиша мудрого врожаю.
Все зібрано, що уродило нам
В гарячу пору росту й дозрівання,
Осінній яві, не квітневим дням
Належить ця пора передостання
В дочасності живім календарі,
Поки зима розстелить мертвий саван…
Коштую я коштовні ті дари,
якими вік мій був так щедро славен:
Солодкого кохання виноград
і з гіркуватим присмаком мигдалю
докорів миті й сталий біль утрат,
бо все, що вчора видавалось даллю
на довгому віку, – це вся та суть,
з якою вже мені не розминутись.
Нехай же дні осінні принесуть
Усе, що мало статися і збутись.
Я все прийму належно, без жалю,
приречене воно чи випадкове,
Лиш про одне благаю і молю –
Не обділи мене зерном любови. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Загадка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14669 | Володимир Біляїв | Загадка | Слова на аркуші — думок непевна тінь,
Роз'ятрює повіки сіль утоми.
Дивлюся на шпитальність білих стін
І чую — кров гаряча скроні ломить.
За чорними свічадами вікна
Конвеєри шумливих вулиць
І десь уста, вологі від вина,
У поцілунку жадібно зімкнулись
І, спраглі, заніміли враз,
І пересохли, як пісок пустелі…
Як довго йти до благосних оаз
Від дюн сипких нешлюбної постелі?.. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Закохані на площі Трафалґар | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14718 | Володимир Біляїв | Закохані на площі Трафалґар | Водограю веселий хлюп
І приручені голуби,
Мовлять очі її: "Люблю!"
І його ніби теж: "Люби…"
Світ довкола спинився, стих —
Полароїду об'єктив
Миттю схопить це щастя їх,
Й буде знімок їм диво з див:
Руки в руки, плече в плече,
Й проти сонця сяє лице —
Усміх уст їхніх і очей.
Їм залишиться диво це.
І коли промайнуть літа
Й пам'ять їхню притупить час,
Може, скажуть: "Хвилина та
Дивом щастя сяє для нас". |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Заповіт Шевченка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14744 | Володимир Біляїв | Заповіт Шевченка | І
Мільйонам душ і рук, що сіяли й орали,
Копали руди і варили сталь,
Не вчені, не політики, не генерали, —
Поет-співець державотворцем став.
Це він своїм полум'яним глаголом,
Пророчим словом запалив серця —
Їх воскресив, як Лазаря-мерця,
А над прадавнім Руси суходолом
Він назву із сімох вогненних літер
Немов нове сузір'я засвітив,
І від Софії березневий вітер
Підносить "Заповіту" громовий мотив:
"Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте…"
ІІ
Буде, буде Україна —
Новітня народна держава!
Там, де гибіла вчора руїна,
Нова підіймається слава!
Як сполохана зграя вороняча
Кряче в полі гнівно й сердито,
Так лютують імперські погоничі
Й ті, що звикли в ярмі ходити:
"Яка Україна? Чому Україна? Звісно —
Вигадка німців…" — крячуть зловісно —
"Тішаться малороси — звідки б вона взялась?"
У відповідь зграї гримить залізно:
"Україні жити! Малоросії — зась!"
"Заповітом" піднятий із сну сторіч,
Народ утвердив: "Україні не вмерти!"
Вільною волею, хвилею рад і віч,
Трьома універсалами й великим — Четвертим!
І на хвилі народного руху,
Змітаючи вороже прокляття,
Братерські стискають руки
Наддніпрянщина,
Галичина,
Буковина,
Закарпаття —
Ті, що йшли по чужу звитягу,
Царську і цісарську славу,
Україні складають присягу,Дивіться також
Володимир Біляїв — Повернення
Володимир Біляїв — Незнайома дівчина
Володимир Біляїв — Ранок ("Його зозуля на крилі принесла...")
Ще 94 твори →
Біографія Володимира Біляїва
В рідні лаштуються лави.
Синьо-жовті стяги над ними мають,
Слава козацька не гине!
І вольні нащадки рушають
Підіймати червону калину…
"І вражою злою кров'ю
Волю окропіте…"
ІІІ
Вікову полуду
Випалило слово
З очей його люду,
І розкута мова
І здобута воля
В'єдино злилися
Від Таврії поля
До гаїв Полісся,
З Донецького кряжу
По самі Карпати
Женуть силу вражу
Із рідної хати.
Заповідь-порада
Українській долі:
"В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля!"
Та чи правда буде?
І де тая сила?
Чи неволя, люди,
Ще вас мало била?
Де полкам стояти
Нерушимим станом,
Довелось вмирати
Молодим крутянам…
Чи виїла серце
Неволі отрута,
Що не міг усе це
Наш народ збагнути?
"І мене в сім'ї великій,
Сім'ї вольній новій…"
ІV
Та ще сім'ї великої нема,
А вольної і нової — тим паче,
Ще як колись стражденна мати плаче
І латану свитину з неї син зніма.
О Україно! Незліченність жертв
Ти заплатила за свою покору —
Мільйони душ понищив людожер
Кривавий, Сталін — кат голодомору.
За обіцянки раю золоті,
За ленінську земну облуду
Мільйони у колимській мерзлоті
Лежать нетлінно до Страшного суду…
"Не забудьте пом'янути
Не злим, тихим словом".
V
Там, де тебе, Тарасе, поховали,
Де пам'ятники рукотворні возвели,
Там коло них щорічні ритуали
Велеречивої режимної хвали
Твоя вислухувала з бронзи подобизна,
Темніючи від гніву і жалю:
"Народе мій, — ти думав, — ще не пізно,
Прокинься — кличу і прозри — молю!
Ви тіло поховали — не повстали,
Не скинули ярма неволі і хули
Й мене самого й слово на поталу
Ворогові легковірно віддали.
Не розкувалися, не побратались
І не позбавились московської біди,
Та є мого пророцтва вічна сталість,
Якої не минуть, не обійти,
Що вижевріє, як колись, у спалах
І вибухне всеочистительним вогнем!
Я весь у вас — невкірних, не в оспалих,
А ви в мені. І разом ми ідем.
Ми разом — воля, правда й сила
Землі, якої ще не знає світ,
І поки кров тече у вражих жилах,
І Україну сковано — гримить мій "Заповіт"!
VІ
Без сліз сиріт і вдів
І без кровопролиття
Звершилось диво з див
Двадцятого століття —
Не боєм з барикад
Відроджено свободу,
Сконав твій, мати, кат!
Держава для народу!
Хоч не розвіявсь дим
Імперії дощенту,
Вітає Білий дім
Вкраїни президента,
І Лондон, і Пекін,
Париж, Мадрид, Варшава,
На світовий бо кін
З'явилася держава.
Хоч кроки ще важкі,
Вона ж зміцніє скоро.
Лишилися божки —
Вчорашнього опора.
Нова доба гряде
І покоління молоде
Старому йде на зміну,
Щоб оновить Вкраїну.
Сто сорок і шість літ!
Із волі твого люду
Здійснивсь твій "Заповіт" —
Є Україна й буде!
1989-99 |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Земляки зустрілись зненацька... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14654 | Володимир Біляїв | Земляки зустрілись зненацька... | Земляки зустрілись зненацька,
Не бачились років зо три.
Шинкарка — мальована цяцька —
Налива бозна по котрій.
В келишках мов жевріє віскі,
А в кухлях піниться пиво.
Про порти далекі і близькі
Снується мова ліниво:
"На лайнера не пощастило…
Цур йому! Якось по змозі
Кілька років калічне тіло
Тягтиму на вуглевозі.
Кажуть — тобі у рейси дальні
Вже не ходить з таким тілом,
Прибирай каюти й вбиральні
Юнгою перестарілим!
Так живу від ґонґу до ґонґу,
Та в кнайпах гойда і гайда.
В Ньюкастлі* ніч, день в Волонґонґу,**
Немов в Цареграді Байда…"
Він втомлені очі примружив,
Витер долонею вуса.
"Одесу побачити, друже,
Напевно вже не діждуся…
Не з близька, ні, бодай хоч з рейду,
З палуби, а не з екранів,
Фасадів її білу крейду,
Ажурність підйомних кранів,
Рідне небо над нею синє,
Акацій ніжний серпанок,
І чорноморських чайок, сину,
Почути крик на останок…"
"Не журіться, дядьку, даремно,
Перехилім ще по чарці
За моряцьке життя буремне" —
Молодший моргнув шинкарці —
"Бо моє…" — він знизав плечима,
Як видно, щось передумав.
В зіницях — нудьга незлічима
І хміль в його скроні тлумив.
___________________________________
*порт на сх. узбережжі Австралії
**порт на сх. узбережжі Австралії |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Знову визріти зернами слів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14655 | Володимир Біляїв | Знову визріти зернами слів... | Знову визріти зернами слів
Переливам перлиним у небі!
Голубами вже ранок присів
На привітні гілки яблуневі.
Чепуриться ранкове гілля
І гойдається світ, як колиска.
Вийти б знову на рідний мій шлях
І — стелись, доріженька неблизька
Ген туди, де на обрії ліс
В небо синьою хмарою виріс…
Білі гуси в підхмар'я знялись,
У далекий рушаючи вирій.
Ось розвернуться колом легким
І на південь потягнуться шнуром
І розтануть, як ватраний дим,
Понад скошеним полем понурим.
Гуси-гуси, якби ж то й мені,
Мов у казці, у вас під крильцями
У дитинства вернутися дні —
І далекі й близькі до нестями! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Іванові Багряному | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14664 | Володимир Біляїв | Іванові Багряному | (в сьому річницю смерти)
Ні, не вінків — сердець було б замало!
Могила — трав'янисте покривало,
Плита стоїть надгробна прямокутна
Й лиця подоба до плити прикута.
Рясні дощі полощуть мертвий камінь,
Живу траву напоюють струмками,
А ранні роси пестять ніжні квіти,
Що їх дружина посадила й діти.
Це сьомий рік. Зійшлись, злетілись друзі,
Стоять в пошані, у журбі, у тузі,
І прапори схиляють синьо-жовті,
Лунають співи, що надії повні.
Стрічки злиняють, зблякнуть ґладиоли,
Лиця ще більш стемніє подобизна,
Безсмертне ж слово Ваше — клич до волі —
Ракетою у тьмі неволі бризне.
Бо слово не з іржавого металу,
Мисль не дається часу на поталу —
З листків пожовклих Ваших мудрих книжок
Вона несхибно тне, січе і ріже
Завісу, зіткану з брехні й облуд
І кляте плем'я Каїнів та Юд!
Пророча Ваша мисль у світлу днину
З багна неволі піднесе людину.
Великий майстре з рідного Куземина,
Сюди ще прийдуть на поклін доземний
Сини і доньки вільної країни —
Щасливої у славі України
І скаже кожний з них — смілив і юн:
"Тут спочива Республіки трибун". |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Інша зима | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14689 | Володимир Біляїв | Інша зима | Склистий сніг, так схожий на сіль,
І не сіється він, а січе,
Інших зим незагоєний біль
Не зникає з моїх очей.
Не забути до скону тих зим —
Не таких як оця зима.
Сніговії морозяний дим
Степ увесь до небес підійма.
Канонад вогнепальний вир
Батареї б'ють навісні
Й свіжі ями гарматних вирв
Пахнуть наче рілля на весні.
І нема ні доріг, ні мостів,
І притулку нема й переправ,
Кожний крок у собі умістив
Як закон — "Смертею смерть поправ".
Тож біснуйся, хурделице, вий,
Заглуши батарейний рев,
По пустелі жени сніговій,
Де нема ні осель, ні дерев —
Тільки снігом зім'яте стебло,
Тільки скута морозом земля.
Хай впаду я у вирви тепло —
Навесні зарясніє рілля! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Казала мати колись-то... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14656 | Володимир Біляїв | Казала мати колись-то... | Казала мати колись-то:
"Як на світ привела тебе, сину,
гляділа в твою колиску
ніч передрозяно-синя.
І у вікна — навстіж — вітер пахтів
полином, деревієм і чебрецем,
а відблиск зірниці палахкотів
над твоїм, дитино, лицем.
І як ясен місяць було
твоє, мій сину, чоло.
І назавжди в чутливість твоїх зіниць
влився чистий колір зірниць…
Де б ти, сину, не був відтоді —
В щасті, коханні, негоді,
праці, терпінню, бою,
заповідь пам'ятай мою:
з ясним чолом,
з чистим зором —
вмерти не сором!" |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Коли увірветься терпіння | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14670 | Володимир Біляїв | Коли увірветься терпіння | Коли увірветься терпіння
І душу розпанаха злість,
Піду, де хмари білопінні
Крутий за містом зводять міст.
Щоб через ту дугасту браму,
Що всім відкрита навстежень,
Зайти прочанином до храму
Новий стрічати Божий день.
Там сосни сяють свічниками,
Там дух, що й ладан так не пах!
Там і на непривітний камінь
Сідає полохливий птах,
Щоб росу пить з його вищербин,
Задерши дзьоба догори.
Тоді подумаю — тепер би
Й самому птахом стать не гріх.
Бо у своїй людській істоті
Я в тому храмі тільки гість,
І залишуся там лиш доти,
Поки з душі відляже злість.
Тоді вернуся я до хати,
Щоб знову, як увесь мій рід,
Орати, сіяти і жати,
І добрий залишати слід. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Крутий узвіз циганського провулка... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14658 | Володимир Біляїв | Крутий узвіз циганського провулка... | Крутий узвіз Циганського* провулка
Й обабіч на горі риштовання ажур.
Там в суглинок вганяють палі гулко
Й поволі зводиться, росте червоний мур.
Ритмічний рух твердих мулярських м'язів
Механізацією час не замінив —
До цегли цеглу у легкій супрязі
Досвідчено кладуть там руки мулярів.
В духмяний розчин свіжого замісу
Там капає рясний із чол мулярських піт,
Солоний піт трудяги — не гульвіси,
Що диво праці на увесь уславив світ.
"У поті чол…" — отак нам споконвіку
Приречено чинить любов, і бій, і труд.
Той піт змиває з нас і хіть, і кров, і бруд
Та пам'ятники зводить Чоловіку.
___________________________________
* назва вулиці у передмісті Філадельфії |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Либонь усе життя на перехрестях... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14659 | Володимир Біляїв | Либонь усе життя на перехрестях... | Либонь усе життя на перехрестях,
У пам'яті — стежки, шляхи, путі,
А серце вперто знов таки береться
Лихою звабою — світ за очі піти!
Туди, де, стрінувшись негадано-неждано,
Нам знов судилось навмання іти
Алеями, де з лагідних каштанів
Злітало квіття на твої й мої сліди,
Де у мінливім надвечірнім світлі
Пелюстки пролітали переквітлі,
І в ловах чи у любощах пташиних
Петляли ластівки — провісниці дощу,
Де хмелем росяним упившись досхочу,
Бурштинні шершні меркли на жоржинах…
О, птича цупкість пальців дорогих,
Шаленість дотиків, плеча тонкого трепет,
Цілунків та очей звабливий гріх…
І шепіт. Боже мій! О, що то був за шепіт! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Мабуть, неба лагода бузкова... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14687 | Володимир Біляїв | Мабуть, неба лагода бузкова... | Мабуть, неба лагода бузкова
Не загасить дику охру скель,
Так оце ти, Африко казкова,
Видихаєш перегар пустель!
І торощиш тлумище зухвале —
Хвиль правічних невгамовний вир.
Темних тайн, що ти позаховала,
Я шукати не збиравсь, повір.
Нежаданим і незваним, всує
Я світ за очі мандрую по світах,
За кормою вогник Ґарда Фуї*,
А над щоглою кружля крикливий птах.
Охра скель перетліва на посинь,
Тоне в хвилях берег Сомалі.
Пригадалось — це ж сюди на осінь
З України линуть журавлі.
__________________________
* Маяк на одноіменному мисі. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Маля притулило до вуха... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14660 | Володимир Біляїв | Маля притулило до вуха... | Маля притулило до вуха
Кручену мушлю рожеву,
Заплющило очі й слуха
Вітер, хвилі та меву.
Вітер пестить обличчя,
Хвилі слух лоскочуть,
Мева мевенят все кличе,
Що літать не хочуть. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Матері | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14719 | Володимир Біляїв | Матері | За сполохами, за громами,
За вибухами, за димами,
За дорогами, за роками,
За сторіками, стоморями
Голосу твого не почути,
Образу твого не забути,
Бо мова твоя затихла,
А врода твоя застигла:
Теплі руки, пропахлі тістом,
Біла шия з разком намиста,
Ніжні губи, усміхнені тихо,
Мудрі очі, що бачили лихо
Розлуки, наповнені горем,
Вже прощальним вдивляються зором…
Напливають і ранні, і пізні,
Як мотив призабутої пісні,
Згадки про тебе, нене,
Напливають на мене,
І раннього вірша рядки
Озиваються через роки:
Мамо, утри краплини сльозин,
Знаменням хресним нас осіни —
Це ж не тільки один я твій син,
Усі ми твої сини!.. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Мати | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14692 | Володимир Біляїв | Мати | В далеку путь ідуть її сини,
Зa тридев'ять земель чужих і невідомих,
І їм услід, прадавній і сумний,
Її руки трикратний хресний помах.
О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі,
До вас вернутися лише на мить єдину!
В далеку путь рушають парубки,
Ідуть на подвиг у ясну годину.
Відвага прадідів у грудях вироста,
І гримотять в серцях громи близького бою,
А в тебе з жалю стиснені уста
І їх дитинство віч-на-віч з тобою.
Пригадуєш ти, матінко стара,
Коли твої сини були ще немовлята,
Тоді вже знала ти — прийде оця пора —
Ти будеш їх у путь благословляти,
Хлоп'яток тих, що як найкращий дар
Назустріч сонцю ти несла щоранок.
О, руки матірні! За вас тортури кар
Їм не страшні, ні смерть сама, ні рани,
Їх не лякає доля зла й гірка.
Та де у світі ще така знайдеться сила,
Що спинить тих синів, кого твоя рука
На змаг священний поблагословила? |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Миколі Француженкові | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14720 | Володимир Біляїв | Миколі Француженкові | (з нагоди 70-річчя)
Всі круглі дати і усі нулі
нехай вже не бентежать Вас ніколи —
вони такі ж бо немічні й малі,
а Ви, мій друже, вірний мій Миколо,
З когорти, що в юнацтві обіруч,
як кажуть, узяло життя за роги
й серед воєнних бур й житейських круч
не збилося із світлої дороги.
Ви чесно йшли до ясної мети
Крізь попелища двох лихих імперій,
щоб за життя ще у відкриті двері
Вітчизни переможно увійти.
Щасливе плем'я і щасливий Ви,
Бо не вагались, не зійшли із шляху,
Ви заслужили в праці й боротьбі
Ровесників шанобу і повагу. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Мить | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14721 | Володимир Біляїв | Мить | Спинись. Молитву тиху прокажи,
Й замри, на мить замри в очаруванні.
Крізь ясенів осінні вітражі
Струмують промені золототкані,
Аж листя мов дзвенить на ясенах
Дзвінкіше, ніж кришталь. Й цієї ж миті
От наяву, а не в забутих снах
Виводить голуб віражі в зеніті.
Прирученого птаха тихий лет,
І сонцепад, і дзенькіт листя мирний, —
Це все єдиний створює квартет
Із миттю та із вічністю співмірний. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Моїй матері | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14693 | Володимир Біляїв | Моїй матері | Не милую тебе і не милую,
Онімів я без слів і без слав.
Хто це, хто пекельною силою
Нас з тобою навіки прокляв?
Тільки вірю, що пам'яті кремені
Все ще викрешуть іскри оті,
Що слова, мною мовлені в темені
Перетворять у сяйва святі
І серпанком предвічного дива
Заквітчають самотнє чоло,
Щоб навіки, земна моя діво,
Воно сяйвом невгасним цвіло.
Щоб останній твій порух і подих,
Смерк зіниць за журбою повік
На донині незвіданий подвиг
Твого сина повів і прирік! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | На могилі Симона Петлюри | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14671 | Володимир Біляїв | На могилі Симона Петлюри | Вузькі алеї й нагробки — впритул.
Старого цвинтаря планована тіснота.
За мурами не чути міста гул,
А тут лише одна дошкульна нота
Бринить на серці, наче на струні,
І крає душу похоронним ритмом —
Чому у цій байдужій стороні
Ти смерть прийняв з лицем відкритим?
Ти впав, як личить лицарям, в строю,
Проллявши чесну кров на брук Парижа,
Хоч у козацьку грудь, отамане, твою
Стріляв не воїн, а потвора хижа.
Він тіло вбив — злощасний той агент.
Та з року в рік вже понад півстоліття
З катедр коледжів і зі шпальт газет
На тебе шкіриться злоба старозавітня.
І жовч обману на весь світ тече,
І стріли наклепу у твій ціляє образ
Лукава твань, що споконвіку тче
Обмову ненависну і недобру —
Годованку творця всесвітньої олжи,
Коханку маклерів підступности й розбрату…
Та що ж, отамане, в чужій землі лежи,
Поки твій прах сюди прийдуть забрати
До Києва Вкраїни вільної посли
І поховати на Аскольдовій могилі.
Щоб час настав той, Боже наш, пошли
Нам сили в розумі і розуму у силі! |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | На смерть Галини Журби | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14672 | Володимир Біляїв | На смерть Галини Журби | Навік завмерли брови в спогаді суворім,
Руці вже не виводить дивне дійство слів,
Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим
Про Київ рідний і такий же рідний Львів.
Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим
І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік,
Що це й робили Ви безоглядно, по праву,
Яке запевнив Вам Ваш матріарший вік.
Що чужина? Що старість? Ночі й дні без ліку,
Думки, слова, книжки — минувшина століть.
Сучасність? Ні — Ви не змогли добу безлику
Пізнати глибше, зрозуміти й відтворить.
Для кого й пощо? Дар Ваш — Богом дане диво —
Думок і почуттів цей первородний плід,
Воно, це диво дивне, нас усіх водило
У Вами вичаруваний Далекий світ*…
Форзиція цвіте полум'яно-вогнисто,
Зірчасті пелюстки до сонця розтуля,
Квітневий теплий вітер нанизав намисто
На гладкі поворозки вербного гілля.
Та за вікном, немов промерзлі, ще зимові,
На теплий з цегли мур схилившись упритул,
На їхній, нам чужій незрозумілій мові
Безлисті клени тужать… І довкільний гул,
І брязкіт, скрегіт колій, автострад, причалів,
Гудки й сирени авт, і корабельний рев
Кімнатну тишу трощать й ність кінця печалі
В зіницях, що погасли, в розшумі дерев.
Та не журітеся, бо це ж не в Вашім стилі!
Вам жити й жити ще судилось стільки літ!
То під високим небом рідного Поділля
Новітній Тодір Сокір** встає на повний ріст
У вічнім сяйві українських сіл і міст!
***
_______________________________
* "Далекий світ" — назва твору Г.Журби
** "Тодір Сокір" — назва твору Г.Журби |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | На смерть Оксани Лятуринської | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14673 | Володимир Біляїв | На смерть Оксани Лятуринської | Кошуля-вишиванка і разок намиста
І урочистість крематорію церковна,
А в урні жменя попелу й немов навмисно
Часописних вісток жалоба маломовна.
Невже ж скінчилось дійство? Як в жалоби хвилі
Молюсь: звершенносте, залиши свій мудрий карб,
Щоб після Вас, як після Дікінсон Емілії*,
Ваших нечитаних поезій знайшовся скарб.
Бо нашим руським жонам і мужам на сором
В цей вік наш, який давно в багно зневіри вгруз,
Полив'яні полумиски з народним взором
Вилизують туристки-поетеси з рук лакуз
Та ще й повчають нас, як треба розуміти
Наш край окрадений. З-посеред нас піїти
Дощенту трощать, валять "емігрантські міти",
Назвавши мудрістю розтління і хамизну,
Що по живих ідеях, вже справляє тризну.
Оксано! Ви могли б напевно іншим ладом
Вкраїну вічну оспівать сучасним Ладам!
Волинь і Прага, і озера Мінесоти
І душ людських мільйони без слав, без доль, без мет!
У наших днів непевні нетривалі соти
Ви відкладали віршів вистояний мед.
Що з того, що ті соти полетять пергою,
Розвіються з вітрами перетлілим квіттям,
Коли бурштин тих віршів певною рукою
Життя передає надходячим століттям!
Музику вічності, що в самоцвіти згусла,
Управлену у форми іржевідпорну сталь —
Онуків правнукам озвуться Ваші гусла,
У зіницях їхніх княжа оживе емаль.
Усе нанесене перелетить і згине,
Як літо бабине й струхнявіла трава,
А вірш Ваш, нашої поезії княгине,
Байдужий і понурий вік перетрива!
___________________________________
*американська видатна поетеса, яка залишила після себе
скарб недрукованих за її життя віршів. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Над морем | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14694 | Володимир Біляїв | Над морем | Гойднеться день і за гаями згине,
Насуне морок з-над морських низин,
Позеленіє неба плесо синє
Й вечірніх тіней потемніє синь.
Десь диха степ духм'яно і стовпами
Тонкі тополі мітять далечінь,
А я ступаю стомлено стопами
Не на стежки — на прибережну рінь,
Що вітром вся обчовгана неначе
Й шліфована припливом хвильовим;
Тут чаєня ячить, не ворон кряче
Й удари хвиль, немов звучання рим.
Та стопи де б свій слід не полишили
І до яких би див мій зір не прикипів,
Я давніх предків дар несу в червоножилах —
Густу й гарчу кров степовиків.
Тому й чужих вітрів солоний присмак
Ще не розвіяв повів полину —
Я через пам'яті чарівну призму
Степів донецьких бачу далину. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Напередодні | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14674 | Володимир Біляїв | Напередодні | Прозорінь просені — небес безмежний повів —
Ще огорта тебе, моя земна красо,
Та клен охляв і не красується красоля
В ці дні — якісь непевні і раптові.
І зливи зав'язі, мінливі хмар плямки,
І контуром чітким окреслені споруди
Бринять на обрії, немов кришталь, ламкі
І передмість гаї курять червоно-рудо…
Злітає й гасне лист — жаріюча пір'їна,
І тихо падає й сідає на карниз,
А осінь слухає, як на злежалий хмиз
Лягає тиша чиста і первинна. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Напис на книжці | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14722 | Володимир Біляїв | Напис на книжці | А.Л.
Далекий друже, Леготе Андрію,
Прийміть поетові поета дар.
Я часто згадую й постійно мрію
Про хати Вашої гостинний чар.
Читаєм вірші — Ви і Ваші гості.
Ваш вірш мене у ранню юнь веде,
Яскріє дотеп Гіммельрейха Костя,
Блищать каскади Олександра Де.
І яблуні у Вашому подвір'ї
У надвечір'я нам дарують плід,
Як тихий Легіт нам дарує вірші
Багато літ, багато літ. |
Біляїв Володимир | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=157 | Напій тверезости такий терпкий... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14661 | Володимир Біляїв | Напій тверезости такий терпкий... | Напій тверезости такий терпкий!
Пізнання зір сльозі не засліпити,
Як нетривкого щастя черепки
Не позбирати і не позліпити.
Та і пощо? В калейдоскопі з'яв,
Речей істотність так і не пізнавши,
Змарнуєш дні, до категорії роззяв
Себе зачисливши напевне і назавше.
Бо ж поверховости буденний вир
Не поєднати з мудрістю спокою —
Від споконвіку так болотяний кушир
Не виріс піднебесно, як секвоя…
Чи я позбудуся приречення тавра,
У вдачу всмаленого владним роком?
Пора тверезости — терпка пора,
Пізнання око — всюдисуще око. |