author
stringclasses 757
values | author_url
stringclasses 757
values | poem_name
stringlengths 1
98
| poem_url
stringlengths 49
53
| context_author
stringclasses 757
values | context_poem_name
stringlengths 1
98
| context_poem
stringlengths 0
88.2k
|
|---|---|---|---|---|---|---|
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Перші кроки | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16149 | Іван Андрусяк | Перші кроки | Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап!
Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці –
упаду на попу.
От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!
Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | По інерції крик по інерції постріл з лука... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16364 | Іван Андрусяк | По інерції крик по інерції постріл з лука... | по інерції крик по інерції постріл з лука
хутірне зазимів'я перетяте полудою ґанку
і розпука як гроно як грижа як гра розпука
перед ранком життя опустошена перед ранком
де сідати навхрест в позолочений млин вечері
в ретушований простір обвислої горлом їжі
розривати потвору ковтаючи кожен череп
пересадкою шкіри тихцем вигрівати крижі
милий пасторе буднів зійди над горою злаку
понад казку ріллі костомахою сходить місяць
вибираю себе перед вибором за ознаку
вибираючи млин за живу пересадку місця
проступаю обманом крізь гори облізлим лисим
розпанахую мальви малиновим есперанто
по інерції марив лимарив леліяв мислив
і розлився живцем перемелений перед ранком |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | По чорних схилах як зоря повзуча... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16208 | Іван Андрусяк | По чорних схилах як зоря повзуча... | по чорних схилах як зоря повзуча
острогів календарна суєта
зламати хліб немов зламати учня
щоб з нонпареля голос вилітав
щоб плакала по темних ебонітах
форель у партитурі забобон
щоб засвітився танець дядька віта
червоним і коричневим обом
а пастка лиш розторгнення поразки
на два сліди чотири забуття
просвічує просочує крізь растр
тоненька епідемія життя
пухлина це вирівнювання звивин
на тремах мозку вихрещений злак
зламати хліб розмножити оливи
а хто щасливий хай вмирає так |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Повернення в ґалапаґос | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16197 | Іван Андрусяк | Повернення в ґалапаґос | 1.
ошалілий комівояжер
на блідій долоні короваю
вибирає з двох великих жертв
ту котра пелюстки обриває
лементом зачаєним – ад'ю! —
по столу почаївської площі
він піде у лаю – малаю
скуштувати в реготі всеношнім
відспіває магнетичний хор
на пастелізовані тополі
половінь вдягне йому капор
аби він возрадувавсь в капорі
2.
зріднився кров'ю з містом купленим
так як зрідняються з хвостом
дитину винесу до купелі
кудися далеко...
на плутон
бо місто сп'яну переплутало
ґалапаґос і піреней
блукають корсиканки лутаві
немов умочені у глей
блукають нендзи поскрибовані
із кельменець у біївці
на голову як в улоговину
лягли понуро дві вівці
і ремиґають упокорені
і тужно ластиться оса
переламавши крони й корені
гряде новітній ренесанс
3.
дихай на воду і на пінгвіна
піна збирається на посторонках
падає з неба пісня як піна
на безіменних на посторонніх
нумо латаймо наші когорти
нумо заплачмо за дульсинею
кличте команду знічений нортон
щоб посміятися хором над нею
гаспидні мури
міхи покори
голі хрести
і похрестичі босі
тужно і ніжно
світить аврора
коням і людям
в місті тобосі
4.
намалювавши на лиці
перестарілу маску жриці
я вибираю двох мерців
на ці різдвяні вечорниці
утрьох посьорбавши куті
і перекинувши по чарці
ми пригадаємо катів
з яких цей світ колись почався
благословить не бог а босх
рукою відгорнувши ґражди
і ми підем в ґалапаґос
спокійно
гордо
і назавжди! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Повернення на схід — вершина цих казок... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16209 | Іван Андрусяк | Повернення на схід — вершина цих казок... | повернення на схід — вершина цих казок
їх серпантинний біг вповільнено а й досі
на вимогу бика згортається бузок
і квилить навздогін стара параска осінь
меж зламаних бажань колишеться як змій
нірванний листопад нічного банування
прощання — дотик шкла до вилинялих вій
і течія вікон і терція овальна
івасик без гусей і пристань без відра
і крови без чобіт немислимо вточити
повернення на схід така чудова гра
і янгол під кущем — заслужений учитель
а ми як вітражі застигли в лоні стін
і довгі як життя минають катехизми
кохана відірвім погуслі гливи тіл
а тільки хто за нас діждеться тут вітчизни |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Поволі — так дозволено було... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16231 | Іван Андрусяк | Поволі — так дозволено було... | поволі — так дозволено було —
земля й вода мінялися місцями
і ти не знав оракули чи грами
тобі прогнозували западло
верстав як тать історію судин
мажорних крил розтрощене суцвіття
немовби залишаючись один
на ціле неголене підборіддя
викреслював закони вороття
в потребу жити як потребу прози
щоб деревіло в затінку життя
як струп академічної залози
щоб тільки зупинився і тоді
земля й вода мінялися місцями
на циркулі чужої мелодрами
накресленої ломом по воді |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Повторюю тричі прирослі до неба слова... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16319 | Іван Андрусяк | повторюю тричі прирослі до неба слова... | повторюю тричі прирослі до неба слова.
їх мало би бути утричі – як мінімум – більше,
але тільки віршам дано заперечувать вірші,
як першим прочанам покоїтись у головах.
не слово було попід шепотом наприкінці,
навколішки сонцю, яке нахилилось деревам.
до лева і змія приносили змія і лева,
і сльози, як лози, фальцетили в такт по лиці,
або по обличчі, або поза ними двома.
благенькі, як лози, якими шмагати благали.
не слів, але мови під небом, як завше, замало –
на мову намова, як в хлібі полова сама.
повторюю тричі – четвертого разу зійти
грозилися зорі навпричіпки в небо чи просто,
а тільки потреба до лева призначити простір,
до змія корону, до вірша засохлі листи,
чи може листки, або листя, чи просто папери,
чи просто прочани, чи просто під небом, чи в такт.
повторюю двічі, а третього разу не так –
аби прочинились, а не розчахнулися двері |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Погляд дерева покруч — за ласку дарують дукати... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16210 | Іван Андрусяк | Погляд дерева покруч — за ласку дарують дукати... | погляд дерева покруч — за ласку дарують дукати
за труну самота за вогонь чикатіловський сплін
причаїлась задуха в легенях маленької хати
де ночуємо порізно Він або я або Він
облітають лані благально доліплені з воску
крига слів розкололась бо там уже інший ґазда
ми плекаємо зустріч під білими нігтями мозку
та сліди під порогом постійно змиває вода
я люблю Його мовчки люблю Його немічну маску
Його тінь під очима і німба вологий синець
я Його проклинаю як млосний язичницький жрець
і як дурень тубілець жеру Його тіло на паску
так форелі в судинах минають лягають на дно
так новітні мерці обзираються що за потвора
я щодругої ночі навщент роздираю вікно
аби хата вдихала повітря споруджене вчора
та приходять дерева і втупивши очі в софіт
подарують за ласку дукати сантими тіролі
я начхав на цю маску начхав на нудні Твої ролі
обійми мене Боже і хай заокруглиться світ |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Подячна молитва з докором | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16287 | Іван Андрусяк | Подячна молитва з докором | Ти не сотворив мене сліпим
дякую Тобі Господи
Ти не сотворив мене горбатим
дякую Тобі Господи
Ти не сотворив мене сином алкоголіка
дякую Тобі Господи
Ти не вразив мене водянкою мозку
дякую Тобі Господи
Ти не сотворив мене гаркавим калікою ліліпутом епілептиком гермафродитом конем мохом і ніякою іншою флорою і фауною
дякую Тобі Господи
але чому Ти сотворив мене поляком? |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Поема води | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16171 | Іван Андрусяк | Поема води | 1.
*
і цей рубець
до серця мурахи
де крихітка теплого меду
в згустку смоли
ти відпустила його у сад
ти знала висохнуть крильця на сонці
ворсинками вкриються пальці
скорчені для тятиви
і тільки з кмину
сочилась живиця
тонка
як приручений світ у печері
і цей рубець
під крилом кажана
стрілу вигойдує
*
хризантема і він
помруть
вітер
прогортатиме купини хмар
пориті небесним кротом
…о
тупотить
вони вже йдуть за тобою
вони вже близько
розсипані знаки води
по горбатій безодні
і нитка трави
з перерізаним горлом
*
вполювати
шматок живиці
прогорнувши оправу кори
роки за роками
розверстані
скріплені жилавим медом
перше ім'я тварини
на обвітренім корінці
ти ще єси
ти ще здатен різьбити тут
сотні інших імен
тамувати реєстри приручень
тільки з кожним надрізом
ліс відступає
і все важче стає
вполювати живиці
на їжу
*
зовсім як порхавка
наступиш ногою
і дим
ходиш
в коричневому пилку
розносиш по світу
притихлі тіні гепарда
а на ніч
воском заліпиш
розгойдані щільники печер
і хоч би оса яка
до плеча притулиласяДивіться також
Іван Андрусяк — Ніч як вікно на схід мокра і довга...
Іван Андрусяк — Так вітражі кохаються — колись...
Іван Андрусяк — Педагогіка
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
*
гриби
проростають між пальців
білі як немовлята
ти відпустила його до води
і вода тебе
відобразила
і місяць
що бачив тебе
знепритомнів
інколи він починає звикати
вирощує хліб і приносить його у жмені
зриває плоди
і видушує з них
первозданно червоний сік
виводить коня у трави
гаптовані змієм
мітить усе це життя
надрізами на деревах
бо куди йому дітись
якщо ти його сорочку
в крові місячній
вичинила
щоб запах грибів
зберігся
*
і земля
розлущиться
жовтим піском
засіяні сни проростуть
ти винен
ти народився і значить ти винен
майже як горіх
вкритий дрібним ароматом
у ньому
там
глибоко під ногами
тихо мліє черв'як
великий і ситий
послухай
дихає
*
і цей рубець
що переступили
і ця трава
що потоптана
і ця вода
мутна й недопита
в щільниках слідів
і ті
що наздогнали
так само люди
були
2.
*
вже розрізано корінці
верби заліплені берегом
тріскають
рояться піском
палець
прорізаний вздовж
бруньку виплюне
розорані
ми піддаємося проповіді
повніємо
як голоси бджіл
народжених щоб вкусити
ми такі ж як вони
ми теж готові
захищати своє дупло
перерізане навпіл
бо
утоплені в горлі верб
ми прозріли і перегризли кору
і нас було так багато
що дерева не витримали
і прокинулися
*
так тонко
осипаються нині твої міста
ніби цегла
з якої вони народжені
розбухла і знепритомніла
лише павуки
щоночі розгойдують товщу повітря
так ніби їхня печаль
ще може когось врятувати
але ти знаєш
що ці мури тримаються на вітру
лише завдяки їхній павутині
липкій
як поранена птаха
коли стече кров
і підмиє останній корінець
врослої в цеглу трави
тоді лише місце
свідчитиме про твою самоту
монументальну
як прилипле до губи
небо
*
маєш голос
щоб перетікати з крила на крило
ховаючись в мокрому листі
і коли пліснява
гірка як наврочений іній
злипнеться поміж крил
ти завжди маєш час
подумати
що вічність не така вже й довга
як здавалося на початку
і що кожен з нас
є могильником власного щастя
замішаного на воді
лиш коли
чиясь цікава душа
прогортатиме встояне листя
шукаючи черв'яка
ти помилишся
і закричиш
і так почнеться життя
*
майже так само
як вибирати корінці пирію
з подивованої картоплі
тіло пручається
перестає довіряти
тонкому лезу води
народженому твоїми губами
ти маєш її розтулити
як мушлю
присмачену дрібкою м'яти
але пальці не слухають
потонклі нігті
ламаються з кожним доторком
і тоді ти здаєшся
ти загортаєш її в жар
такою як є
з корінцем всередині
хай печеться
*
дмухаєш на метелика
щоб не обпектися
бо якщо є метелик
то поблизу має бути вогонь
і якщо є камінь
то поблизу має бути сізіф
помішаний на цьому камені
3.
*
трава скресла
жовті купини сіна
прибиті долонями і дощем
прогулюються під місяцем
воркують іллю
завтра небо
вкриється білими спорами
порсне грибами
і по всім видноколу
радісні оплески грибарів
веселе бурчання дощу
завтра знайдених
акуратно складатимуть в кошики диму
прикриваючи зверху фустиною
щоб зірок не натрусилося
*
маєш рибу
з білими цяточками черемхи
на примружених плавниках
лякливу
як немовля перед ідолом
якщо розшити нею кептар
перестиглий тонкою вовною трави
вона ген далеко у руці
намацає розчавлене дно
усе в холодному намулі
сонячних променів
ти будеш першим її пантеоном
виокремленим з глею
кумедні фігурки твоїх рис
торкатимуться води
і старітимуть
майже як риба
приречена вийти з берегів
але те що ти будеш
не викликає сумніву
*
чим більше мурашок
заховано в цій траві
тим легше її відобразити
так ніби тонкі корінці води
прогортають її
розчиняють затаєне світло
а тоді далі
по теплих плодах долонь
жовтий пилок збирають
ти вже великий
ти вже вмієш кусатися
підстерігаючи власну здобич
блукати оселями рук
незграбними як життя
притрушене сухим листям
і риб'ячою лускою
найсмішніше те
що ти йому віриш
адже бога не слід боятися
особливо якщо він бог
*
прокидайся
місто назване твоїм іменем
вже завинило
і вкрите найманим шанкром повітря
боїться дивитися на себе в дзеркало
боїться побачити сніг
надкушений бідовими кроками
ти його переживеш
там
трохи нижче
де місто впадає в інші
так само невинні міста
ти розкинеш величезну сіть поміж берегами
і ловитимеш їхні ще теплі провини
ще рожеві окрушини розчарувань
бо коли чимало дрібних голосів постікається докупи
вони можуть перетворитися у велетенську рибину
здатну одним помахом хвоста
розхлюпати твоє місто
і вижити
*
і розчиниться
симетрична оправа губ
сполохана дрібкою оцту
і пасеровані корінці поту
струшуватимуться в позеленілу траву
загубляться поміж прілого листя
і ти витанцюєш цей ліс
кожне його стебло
виокремивши з тіні
окреслиш рухом
і лиш коли
заплутавшись в гирлі волосся
ти впадеш на створений тобою мох
аж тоді ти зможеш дозволити собі
дихати
*
все інше
пересипане землею
втрамбоване талою кров'ю
інколи
земля піддається проникненню
і тоді на живця
можна впіймати якого-небудь невдаху
що заснував своє божевілля
в покинутому щільнику
де одна підмочена комірчина
ще зберігає дещицю йоду
але насправді
проникає сюди хіба лиш засохле коріння
покрите тонкою вишневою сіллю
воно єдине
чим тут можна ще поживитися |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Поет | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16288 | Іван Андрусяк | Поет | тужить над долею світу
від 10 до 13.20
об 11.10
іде до кльозету
розстібає ширінку
застібає ширінку
вертається
і "апять"
тужить над долею світу |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Поети втікають від знуджених полчищ... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16232 | Іван Андрусяк | Поети втікають від знуджених полчищ... | Толікові Дністровому
поети втікають від знуджених полчищ
їм втомлені кості ніхто не полоще
заладили знову останні чи перші
на голій долоні червоні черешні
губата подушка вкривається потом
блукає по світу глобальна скорбота
і вірить не вірить і любить не любить
що в кожного слова покусані губи
поети повинні шукати ґяура
їм горло надточує птаха похмура
подзьобані гланди і горла роздерті
кому дарувати цей шанс на безсмертя
цей витвір уяви ці чари за чару
печально гойдати причинну почвару
платня невелика та й ціни помірні
отак на землі й розплодились невірні |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Покірно розпашіла пуща злаків... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16365 | Іван Андрусяк | Покірно розпашіла пуща злаків... | Руслані Сироватській
покірно розпашіла пуща злаків
на тлі зими
дими над містом сірі і ніякі
а все дими
торгуючись над формою і змістом
де туск і грим
рослинко ти готова відповісти
як пахне дим
яка сльоза просочиться з обочі
туга як віск
яка покара привидів і збочень
цю душу їсть
яких пісків хурделиця різдвяна
русло мести
кого покличеш іменем івана
чи знаєш ти
…гіркого диму китиця незрима
вгору бреде
невже це ми невже колись були ми
коли і де… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Потворні дощ покора і спасіння... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16366 | Іван Андрусяк | Потворні дощ покора і спасіння... | потворні дощ покора і спасіння
потворний сад де вигуки і зграї
і самота що лузає насіння
над тілом молодого самурая
і вершники що обрані з півсвіта
місити гній коронного узвозу
чотири дні немов чотири літа
напружено змагаються за розум
бо зрада це лише початок вірша
і обереги котяться мов крила
біліє живота стареча ніша
що для меча героїку розкрила
це піхви долі — увітни і станеш
пересічним над голими богами
як вершить на дощі останній танець
реліктовий передосінній гаман
як виживають сповнені орґазму
книжкопродавці з ложем по коліна
і тихо розтікається по хазах
ніким не присилене покоління |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Предтеча | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16246 | Іван Андрусяк | Предтеча | 1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі
а інші версії заказані
тому ховайся в рукавах
бо крізь твоє гебрейське казання
зростає прерійна трава
і не зітхнути цими горами
і не розгледіти з вікон
як над окрушинами хворими
витає прерійний дракон
2.
може здатись на котячу милість
і заночувати у котлі
завтра біле платтячко навиріст
в дар запропонують лихварі
завтра місяць увіпреться боком
у твоє натруджене зело
завтра нагадаєшся нівроку
що тебе й в помині не було
що за всім оцим палеолітом
біла пава як зоря чужа
холодно вгризається у бітум
а тобі ні крапельки не жаль
3.
загорнув опівнічний грим
ідилійну рокиту барв
подаруйте мені хоч рим
я його недоримував
недоплакав на полотно
не розмазав по полотні
бо залишилось все одно
недокінченому мені
утікатиму в синій ґрот
щоб не бачити ким я став
дві дороги на ешафот
подаруйте мені христа
4.
онімію мов старенька рахва
вилиняють лютики охри
ця дороги горбиться як брахма
до гори козаче
догори
за слідами чорної лисиці
у понуру букову мечеть
де монгол в утробі удовиці
третє літо знічено мовчить
хай чекає може так і треба
ще зоря не витекла з нори
ще дірява дідова колиба
до гори тікає
догори
ще не знята юдина облога
ще у ребра вперлися гаки
і яскиню юного даждьбога
не знайшли ще тріє лісники |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Пригода | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16151 | Іван Андрусяк | Пригода | Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!
…От марми-и-иза! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Про користь читання | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16138 | Іван Андрусяк | Про користь читання | За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була.
Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости.
Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси –
користі не буде. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Проживемо цю ніч як собаки на мерзлих плотах... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16367 | Іван Андрусяк | Проживемо цю ніч як собаки на мерзлих плотах... | проживемо цю ніч як собаки на мерзлих плотах
порозбризкуєм тіні по колу — на кого цей жереб
вибирай собі хату де піниться морок і страх
а тоді розливай свою муку по синіх фужерах
тільки напис івритом на стелі або на землі
що стіна не поможе і місяць з вікна не настане
ниточками підвішені плаття жінки кораблі
розпорошені дебрі у висохлу пращу омани
це краса перестрибувань з мертвих у мертві тіла
малахіти опали обригані губи тунелів
лиш холодна як пристріт росте під крилом омела
розрізаєш — а кров її піниться запахом хмелю |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Промінь, що відбувся від стіни... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16320 | Іван Андрусяк | промінь, що відбувся від стіни... | промінь, що відбувся від стіни.
ліс, що перерізаний навпромінь.
під червоний комин звірини
набуло відваги в цьому домі.
день місили теплий і масний,
стіни від порога городили,
і здавалось, що жили вони
в тому, що надточували жили.
та комусь одному за поріг
досить було вийти на світанку,
як зі стелі обривався сніг,
вітер бився лобом об фіранку,
глина замерзала на вустах
швидше, ніж встигала наростати.
порожнеча – радше пустота –
голосно просочувала з хати.
потім знову темні жорна жил
днинськи сонні стіни розсували,
і ставало більше тих, хто жив,
так немов життя було замало.
променем кривавила стіна.
ліс рубав дорогу вайлувато.
крізь червоний комин звірина
вилітала на ніч в небо спати |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16186 | Іван Андрусяк | проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу... | проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу
місце скрипу води оповите нічийним дощем
споконвічна гора з-під каміння просочує брагу
а до кого та брага до кого та спрага тече
на покатих прогалинах висяться тіні мужичі
ідол мозку липкий витирати крило об штани
був ти падким на простір так само як падким на звичай
тільки місяць забувся вхрестити тобі однини
мислі – пастки на бджіл що по ночах не вміють літати
їм би майже сльозу їм би тільки маленький ковток
це життя до пиття не відняти але й не додати
що із того що вічне якщо йому досить по сто
алерґія на вітер жере солов'їні інстинкти
мозок скрес до світанку і вже не пригорне ніхто
ген зі свити богів тільки жовтий переляк простився
а за решту звиняйте за решту – з-під крана – по сто
ще по сто і заснути таке воно зранку нівроку
розлипаються крила присохлих од відчаю бджіл
тільки гусне слина як понура бравада пророка
що нікому – нікому – ні краплі не наворожив |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Простацький силогізм | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16289 | Іван Андрусяк | Простацький силогізм | запусто не дістанеш нічого путнього
захід сонця запусто
значить захід туфта
але щоби обригати кльозет класної ресторації
треба заплатити за горілку
ergo
кльозет є кайф
а захід сонця ні
та я вам скажу все це бридня
що захід сонця
а що виходок в нічнім ресторані
принципової різниці не бачу |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Прощай Гаутамо я нині до замку дійшов... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16187 | Іван Андрусяк | прощай гаутамо я нині до замку дійшов... | прощай гаутамо я нині до замку дійшов
корона спітніла на лобі опалому в дріж
на босих дорогах знайдеться мій ликавий шов
на горлі старому відчиниться лаковий ніж
я знидів шукати – є вищі за слово думки
в провальному сіні яке приросло до межі
та назви жінок поза мною несли як вінки
потворні поети мої довголюбі вужі
мистецтво – насилля над світом що нас за людей
тримає донині а нам аби гризти краї
а день на тім боці такий як і нинішній день
рої на тім боці такі ж як і наші рої
і час – лиш перелюб лиш крадений келих вина
де зморений солод на на синьому вітрі гірчить
прощай гаутамо я вип'ю цей замок до дна
а море зачиню і небо зачиню і цить |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Прощання смислу — вирок і пророцтво... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16233 | Іван Андрусяк | Прощання смислу — вирок і пророцтво... | прощання смислу — вирок і пророцтво
словам не доторкнутися до слів
допоки губи вимочивши оцтом
не заговориш: істина — в землі
її прозорих крил тонка рослина
ще проростає зрошена в собі
а ти живеш допоки біль нахлине
прокинешся — на те вона і біль
і погляду розтуленим огромом
зриваєш листя кроплених дощів
не знаючи що справжній шлях додому
розрубаний дрімає на мечі
і крила що спираються на крила
і люди що волають до людей
і де на світі є остання сила
яка веде куди вона веде… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Рис твоїх до шкла не завернути... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16188 | Іван Андрусяк | рис твоїх до шкла не завернути... | рис твоїх до шкла не завернути
це відбиток а життя тонке
у скутарі крику гони скель
чути а не видко – і не чути
міниться парує (шелест шкла)
трав'яніє тихий подих шкіри
я збирався жити кличу звіра
шелестить – а то земля прийшла |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Родина Бабаїв | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16132 | Іван Андрусяк | Родина Бабаїв | Бабай грозиться бабаю:
– Ото по попі надаю!
Відповіда йому бабай:
– Ти тільки спробуй надавай!
А бабаїха: – От якби
обом потріпати чуби!
А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати –
по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть,
гамселять, грьопають – ого! –
по два, по три на одного!
А бабаїха і бабай
гукають їм: – Давай! Давай!
Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв,
і дивувався – так і знай, –:
чого їх не бере БАБАЙ?! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Розмова | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16139 | Іван Андрусяк | Розмова | – Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А хмара?
– Гаряча пара
від хлібця в небо тече. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Розповідь ката | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16290 | Іван Андрусяк | Розповідь ката | найсмішніше те що вони дивуються
не один рік пожили серед блатних
мусили б хоч трохи розуміти звідки ноги ростуть
а тут не вірять
як то з мене будуть
здирати шкіру
не може бути щоб мені
викололи очі
вибачте це мене мають
спалити живцем
тоді жахаються
вилупивши очі белькочуть якусь нісенітницю
доки
раптом не пригадають
імена богів
самозваних королів
фрази
із непрочитаних книг
вигукують їх аж до пізньої ночі
гупають об стіни роздягальні
перед катівнею |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Саломея | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16198 | Іван Андрусяк | Саломея | поема
Ми цілу ніч садили сад,
який не розцвіте.
Тарас Девдюк
один
на кручу виходили
як листки по одному
і біліли дівчата в руках
і терпіли відбір
а коли закінчився
лиш я залишилась лежати
буркун волосатий
ти мав одинокі пальці
між ними
як між іконами хтось
прокладав погляди
і тремтів постом
але мама казали
що ти не знаєш роздвоєння
і п'єш вино свого учня
тримаючи келих
трьома пальцями
батечко
подарують тобі
мою нагрудну пов'язку
він править цією країною
як обіднім столом
тож і мені дозволить
кинути тобі кістку
мого язика
я покрию її
слиною невинності
я не винна в твоїм одужанні
я підітруся
полою твоєї одежі
аби ти пам'ятав
мій запах
антиодин
нема мені стогону в цій країні нема мені острова де не живе одужання знайду собі фіґовий посох з чотирма суками на один повішу одежу на другий дівчину на третій повішу листок смоківниці а на останній себеДивіться також
Іван Андрусяк — відпостити всю зиму замість мене...
Іван Андрусяк — Кольорові приколи
Іван Андрусяк — На зуб
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
цей пустельний міраж ці чорні леґіонери ці нудні алебарди ці жовті стіни темниці я буду їм говорити про порошину в зубі вони вириватимуть зуб аби знайти порошину
а зліпити престол аби заховатись од вітру або навчити господа молитися в дзеркало або відрізати вухо котові і нагодувати ним страждущих це під силу хіба що жінці з рукою тритона котра підслухала слово що було спочатку
vегtе
не та мене обдурила що зламала весла
а та мене обдурила що під серцем несла
два
і хоч мама казали
що день помирає останнім
я обмию тебе лавандовим сміхом
а тоді візьму в руки твою ґерлиґу
і піду по тобі
як по світу
шукати мерця
я зубами
стригтиму твоє волосся і нігті
я оближу тебе
теплицями своїх міхурів
і слід від лизання
зійде разом з нами
як незайманий
а як вийдуть мама
в танок до святого тельця
і святому тельцеві
спрага стуманить роги
тоді я впущу ґерлиґу
в печеру під синім проваллям
і слухатиму як ґерлиґа
трощитиме цю печеру
буркун волосатий
ти маєш державну оскому
ти маєш нектар перевтілення
в ідольний камінь
я буду тесати його
тільки губами
щоб довше тривав
антидва
не покину своє ім'я за намовою матері не покину стрілу на весільному ложі анданте поки хоч щось означає цей палець я мушу його вмочити в струну аби впізнавали бо що то за вчитель котрого не перевершили учні
довго мені відчувати содому цієї плоті довго крутити це веретено яке не знає приниження бо недалеко втікають ні піші ні кінні від патетичного смороду жертви розкаяння лиш кавалками скидають покуту під вікна землянок і стають в леґіони хіті моїми думками
а перекинути в море ісаака чи народити якова на поталу природі чи побити камінням збирача податків загнати до храму мінял і спалити той храм все це під владою жінки з волоссям змій тої що місяць рота її усміхається
vегtе
ой місяцю князю ти не вір нікому
лиш повір заразі на суку сухому
ти погладь заразу по голій печінці
і віддай заразі початки і кінці
кінці пов'язати початки згубити
все одно не знати бити чи не бити
три
лиш тобі
обривати ці коси по волоску
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
сидіти у цьому човні
і термосати воду
веслом одчаю
мама казали
про голову чорної птиці
яку вчора
ніхто не любив
як палили дровітню
і різали трьох баранів
і слухали римського воїна
батогами плечей
як здирали шмаття налoжних юнців
на вертели настромляючи
захотіла і я тоді жити
але мене не взяли
тому лиш тобі
обривати ці груди
зубами своїх надчеснот
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
потонути разом із човном
зґвалтувавши намул
і коралову квітку на дні
антитри
не покину своє ім'я за намовою батька не покину свого учня заради вчителя не покину филистимлян порубаних через ідею де крізь листи винограду зяють рани зірок
довго мені відмивати порох лиця подорожнього з індії довго різати ніготь на вказівному пальці бо куди не випрямиш руку а він показує в землю адже земля як мачуха не вибирає мерців її бездонне черево не гидує ніким
а вийняти із петлі нетягу намісника чи накрити шатром побілілих закоханих чи помітити суриком житла приречених це під владою жінки з очима гравію чия одержима сідниця сходить щоранку
vегtе
просили батько просили мати
і я вас прошу покатувати
турнути першим турнути другим
най перемелю камінну тугу
камінну тугу білу говерлу
най перемелю та й вам поверну
кода
я не знаю тебе
межи цих катувальних машин
межи цих костомах
без брів і очних заглибин
я хочу тебе закінчити
долотом
ніби камінну бабу
я хочу знати твоє ім'я
аби загубити
кидаю слово на вітер
нехай розіб'ється об мур
кидаю камінь на вітер
нехай розітреться в пісок
кидаю пісок на вітер
нехай почезне з очей
але все одно
хочу тебе ненавидіти
щоночі
антикода
хоча б одинокий хрест в цьому замку то було би де помучити хоча б одинокий наказ порубати усіх бородатих як колись порубали дітей хоч би помити його перед смертю щоб кат не відвертав носа
батечку якщо його таки мус вкоротити на голову то подаруй ту голову мені на уродини я гладитиму її перед сном і навіть цілуватиму в губи хоч це все одно не поможе |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Саломея (поема) | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16205 | Іван Андрусяк | Саломея (поема) | Ми цілу ніч садили сад,
який не розцвіте.
Тарас Девдюк
один
на кручу виходили
як листки по одному
і біліли дівчата в руках
і терпіли відбір
а коли закінчився
лиш я залишилась лежати
буркун волосатий
ти мав одинокі пальці
між ними
як між іконами хтось
прокладав погляди
і тремтів постом
але мама казали
що ти не знаєш роздвоєння
і п'єш вино свого учня
тримаючи келих
трьома пальцями
батечко
подарують тобі
мою нагрудну пов'язку
він править цією країною
як обіднім столом
тож і мені дозволить
кинути тобі кістку
мого язика
я покрию її
слиною невинності
я не винна в твоїм одужанні
я підітруся
полою твоєї одежі
аби ти пам'ятав
мій запах
антиодин
нема мені стогону в цій країні нема мені острова де не живе одужання знайду собі фіговий посох з чотирма суками на один повішу одежу на другий дівчину на третій повішу листок смоківниці а на останній себе
цей пустельний міраж ці чорні легіонери ці нудні алебарди ці жовті стіни темниці я буду їм говорити про порошину в зубі вони вириватимуть зуб аби знайти порошинуДивіться також
Іван Андрусяк — Це розчавлені арфи — есенція ладану з мороком...
Іван Андрусяк — Здається ми перестаємо слухати...
Іван Андрусяк — Іноземні мови
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
а зліпити престол аби заховатись од вітру або навчити господа молитися в дзеркало або відрізати вухо котові і нагодувати ним страждущих це під силу хіба що жінці з рукою тритона котра підслухала слово що було спочатку
vегtе
не та мене обдурила що зламала весла
а та мене обдурила що під серцем несла
два
і хоч мама казали
що день помирає останнім
я обмию тебе лавандовим сміхом
а тоді візьму в руки твою ґерлиґу
і піду по тобі
як по світу
шукати мерця
я зубами
стригтиму твоє волосся і нігті
я оближу тебе
теплицями своїх міхурів
і слід від лизання
зійде разом з нами
як незайманий
а як вийдуть мама
в танок до святого тельця
і святому тельцеві
спрага стуманить роги
тоді я впущу ґерлиґу
в печеру під синім проваллям
і слухатиму як ґерлиґа
трощитиме цю печеру
буркун волосатий
ти маєш державну оскому
ти маєш нектар перевтілення
в ідольний камінь
я буду тесати його
тільки губами
щоб довше тривав
антидва
не покину своє ім'я за намовою матері не покину стрілу на весільному ложі анданте поки хоч щось означає цей палець я мушу його вмочити в струну аби впізнавали бо що то за вчитель котрого не перевершили учні
довго мені відчувати содому цієї плоті довго крутити це веретено яке не знає приниження бо недалеко втікають ні піші ні кінні від патетичного смороду жертви розкаяння лиш кавалками скидають покуту під вікна землянок і ста-ють в легіони хіті моїми думками
а перекинути в море ісаака чи народити якова на поталу природі чи побити камінням збирача податків загнати до храму мінял і спалити той храм все це під владою жінки з волоссям змій тої що місяць рота її усміхається
vегtе
ой місяцю князю ти не вір нікому
лиш повір заразі на суку сухому
ти погладь заразу по голій печінці
і віддай заразі початки і кінці
кінці пов'язати початки згубити
все одно не знати бити чи не бити
три
лиш тобі
обривати ці коси по волоску
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
сидіти у цьому човні
і термосати воду
веслом одчаю
мама казали
про голову чорної птиці
яку вчора
ніхто не любив
як палили дровітню
і різали трьох баранів
і слухали римського воїна
батогами плечей
як здирали шмаття налoжних юнців
на вертели настромляючи
захотіла і я тоді жити
але мене не взяли
тому лиш тобі
обривати ці груди
зубами своїх надчеснот
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
потонути разом із човном
зґвалтувавши намул
і коралову квітку на дні
антитри
не покину своє ім'я за намовою батька не покину свого учня заради вчителя не покину филистимлян порубаних через ідею де крізь листи винограду зяють рани зірок
довго мені відмивати порох лиця подорожнього з індії довго різати ніготь на вказівному пальці бо куди не випрямиш руку а він показує в землю адже земля як мачуха не вибирає мерців її бездонне черево не гидує ніким
а вийняти із петлі нетягу намісника чи накрити шатром побілілих закоханих чи помітити суриком житла приречених це під владою жінки з очима гравію чия одержима сідниця сходить щоранку
vегtе
просили батько просили мати
і я вас прошу покатувати
турнути першим турнути другим
най перемелю камінну тугу
камінну тугу білу говерлу
най перемелю та й вам поверну
кода
я не знаю тебе
межи цих катувальних машин
межи цих костомах
без брів і очних заглибин
я хочу тебе закінчити
долотом
ніби камінну бабу
я хочу знати твоє ім'я
аби загубити
кидаю слово на вітер
нехай розіб'ється об мур
кидаю камінь на вітер
нехай розітреться в пісок
кидаю пісок на вітер
нехай почезне з очей
але все одно
хочу тебе ненавидіти
щоночі
антикода
хоча б одинокий хрест в цьому замку то було би де помучити хоча б одинокий наказ порубати усіх бородатих як колись порубали дітей хоч би помити його перед смертю щоб кат не відвертав носа
батечку якщо його таки мус вкоротити на голову то подаруй ту голову мені на уродини я гладитиму її перед сном і навіть цілуватиму в губи хоч це все одно не поможе |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Святий Йосиф | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16291 | Іван Андрусяк | Святий Йосиф | з усіх католицьких святих
йосифа шаную найбільше
бо не був він ані мазохістом
ані жодим іншим збоченцем
а лиш фахівцем
скрізь зі своєю сокирою
бо без сокири
чувся калікою
і хоч було йому тяжко
виховувати дитину
про котру знав
що не була його сином
тільки бога
або ще когось
та коли утікали від поліції
ночами
крізь міражі нелюдської архітектури рамзесів
(чи не відтоді поліцейських зовуть фараонами)
ніс він дитину
і найтяжчий кошик |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Семимильні провини безсилі як крони дерев... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16189 | Іван Андрусяк | семимильні провини безсилі як крони дерев... | семимильні провини безсилі як крони дерев
їм замало повітря аби не зурочити простір
ти тікав не від них а від того хто їх забере
тільки див самоти відділяв перемогу від злості
знав що світу нема але досі чомусь відділяв
і причини нема а за наслідки мертві не встануть
голубим ореолом усе ще світилась земля
тільки танула тихо і біль її в образи танув
майже так як завжди непідвладне самому собі
листя з неба сочилось і в небо туге опадало
а до чого тут біль ти не знав і спроваджував біль
усе далі за обрій все далі за образ все далі
є покірне прощання розсипаних в назви імен
що уже не зійдуться безсилі повірити в тебе
це усе самота що від неї й люцифер помер
бо як бога нема то хіба він комусь іще треба
довіряти неволі семи первородних провин
жлукто тіла пробачить а безвість уже не поможе
тільки знаєш не сам: ти напевно такий як і він
над овалом прощання безрадісний перехожий |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Середньовічних полювань... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16252 | Іван Андрусяк | Середньовічних полювань... | середньовічних полювань
картате знамено
вже протрубив у ріг іван
готуйся звірино
а ти вполюй мене чи ні
я буду зайцем тут
у глечику в галичині
мої дуди ростуть… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Середньовічні візії | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16247 | Іван Андрусяк | Середньовічні візії | 1.
допоки цих филистимлян
лисиці не усіх спалили
допоки крутиться земля
і меч архангела гаврила
подібен гострому хресту
пора не виходити з дому
тобі печернику старому
дано корону і фартух
і тліють єретицькі мощі
і голосно смієшся ти
лисиці також хрестоносці
коли штахетові щити
2.
о недоречна прадавня буколіка
казка приречена
доброго вечора черепе йорика
доброго вечора
кава застигла дитя ненароджене
криком заходиться
вухо ван гога у небі порожньому
як богородиця
вже не знайти на землі ані каменя
не філософського
радо виводить хвалу пеліканові
хор березовського
3.
графине
вашої руки
не дочекати сателіту
доісторичні павуки
плетуть останню сіть завіту
дуель скінчилась восени
я стятий шаблею бродяги
і зброєносець сатани
зриває з жердок наші стяги
не відчиняйте вікна в сад
шепочуть птахи плачуть пальми
крокує дикий азіят
до вашої святої спальні
4.
шамани сплять
шаманам сниться
не андалузький гордий герб
твоя червона колісниця
на тлі малоросійських верб
наворожили і неначе
вся кров злилась до голови
сушені крила кажанячі
позаторішній кал сови
сімнадцяте ребро тритона
і пригорілі таргани…
з твого лицарського загону
лишились вірні три струни
і гриф
над голови злітає
і попід вербами в ставі
німої риби буйна зграя
і поцілунки неживі |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Синієш синім плачеш босим... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16190 | Іван Андрусяк | синієш синім плачеш босим... | синієш синім плачеш босим
дітей годуєш волохатих
допоки братися за розум
на припічку чужої хати
мирόм казали – так і нині
опока сиплеться із глини
і не чекаючи пришестя
життя триває проти шерсті
і з платонічної мороки
як з глини що зійшла і стала
шістнадцять олов'яних кроків
до вироку або до слави
вошивий замах на пороги
і титло висмоктане з ночі
годуєш віршами нікого
і слово в пазусі толочиш
мирόм говориш – і донині
живим живеш синієш синім
і не чекаючи пришестя
волочиш душу проти шерсті |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сірка на порох (уривок) | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=27846 | Іван Андрусяк | Сірка на порох (уривок) | Увага! Ви читаєте уривок з твору (ознайомчий фрагмент). Купуйте книжку від видавництва "Фонтан казок".
(Уривки)
Розділ І
Кіт Безсмертний і пес Журба
У двох величезних казанах тихо булькало землисте вариво — брудне, з іржавцем.
Сірка час від часу підкладала поліно туди, де прогоріло, і ворушила жар. Із-під казана тоді порскали вгору іскри й губилися в небі поміж зірок — так що інколи годі було збагнути, чи то іскра злітає, чи зірка падає. (...)
Сірка відмахнулася від комара, проганяючи разом із ним і докучливі запитання, на які все одно не придумаються відповіді. Поворушила палицею дрова: спершу під одним казаном, тоді під іншим — важливо, щоб вони прогорали плавно та рівномірно й вода не випаровувалася надто швидко, — і вже хотіла потягнутися за торбиною, де лежали припасені з дому четвертина хлібини та шматок сала. Аж тут раптом накокоїжився пес Журба. Звісно, він завжди пожвавлювався, коли Сірка тягнулася до торбини — знав-бо, що і їм із котом Безсмертним неодмінно перепаде щось ласеньке. Але цього разу він не змахнув хвостом, як зазвичай, і не тицьнув носом у бік свого пухнастого приятеля, щоб розбудити його до вечері. Кіт Безсмертний прокинувся сам — від того, що пес Журба раптом припіднявся на передніх лапах, звів голову до зірок, якось дивно понюхав повітря та нашорошив вуха.
Кіт Безсмертний потягнувся й невдоволено фиркнув — звісно, він же вгрівся під боком у друга, а тут і на нього війнуло нічним холодком від Недри1. Та цього разу друг на нього не зважив. Він ще дужче нашорошив вуха, а тоді тривожно зиркнув на Сірку й тихенько загарчав.
1 Недра — річка, що протікає через містечко Березань, де відбувається дія повісті. Неподалік від Березані впадає в Трубіж. На ту пору була оточена великими болотами, зараз висушеними. (Тут і далі прим. автора.)
— Чужий? — здивувалася Сірка. — Гм... Дивно...
Сірка прислухалася. Від лісу з боку Коржів2 ледь долинав глухий перестук. Кінь. Ні, коні — мабуть, не менше чотирьох. Хоч і в темряві, а швидко йдуть...
2 Коржі — давнє козацьке село на лівому березі річки Трубіжа, між сотенними містечками Березанню та Баришівкою.
Невже свої? Тим паче, що там, під лісом, болота — чужий не пройде, стежок не знаючи. Та зі своїх, березанських, козаків учора ніби ніхто не виїжджав. Хіба гості з Баришівки... Ну, ці теж нібито свої, але хто їх знає...
Журба загарчав голосніше й знову запитально зиркнув на Сірку: вирішуй уже, мовляв!
Справді — від того, хто в таких місцях поночі шастає, добра не жди. Тим паче в наш неспокійний час...Дивіться також
Іван Андрусяк — прощай гаутамо я нині до замку дійшов...
Іван Андрусяк — Усмішка горлом
Іван Андрусяк — Троянда для піночета
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
Сірка кивнула Журбі й Безсмертному, схопила торбинку й, пригнувшись, щоб зайві очі не завважили її при світлі багаття, миттю зникла за купою землі від розкопу. А відтак, недовго думаючи, шаснула в самісіньку розкопану могилу1. Бо хто-хто, а вона добре знала, що нічого страшного там немає. Тисячолітній мрець, струхлявілі кістки якого були акуратно складені в куточку, жодного зла заподіяти не здатний. Зрештою, вони з дяком Безсмертним помолилися за його хай і нехрещену, але все одно безсмертну душу — і Сірка щиро вірила, що невдовзі він знову спочиватиме в мирі за огорожею цвинтаря; отець Василь уже визначив місце для перепоховання. (...)
1 Відколи на наших теренах почала поширюватися вогнепальна зброя — мушкети, пістолі, пищалі, перші гармати — постала гостра потреба в поросі, головним складником якого є селітра. У XVII—XVIII ст. селітру в Україні добували, розкопуючи стародавні могили й вали давніх поселень. Вибирали з них землю, теплою водою вимивали з неї хімічні сполуки, відтак виварювали ту воду у величезних казанах, на стінках яких селітра й осідала. На ту пору це був дуже поширений, прибутковий і, зрозуміло, жорстко контрольований владою "бізнес" — нині можна сказати, що з нього розпочиналася українська хімічна промисловість. На такому селітряному промислі, який тоді активно вівся, зокрема, і в Березані, і працює Сірка.
Тупіт копит чувся дедалі ближче — вершники рухалися просто сюди, до розкопу. Сірка вибрала зручне місце й визирнула з могили — помітити її тут було годі, а вона між насипами глини добре бачила звідси й казани, і весь освітлений багаттям майданчик перед ними.
Раптом хтось м'який тихенько потерся об її ногу.
Серце тьохнуло!
Та за мить вона збагнула — то ж кіт Безсмертний! Звісно, він воліє ховатися разом із господинею, а його друг пес Журба, найпевніше, принишкнув неподалік у кущах.
Ну, тепер побачимо, чистий чи нечистий несе тих вершників...
Їх було п'ятеро.
Точніше, п'ятеро коней, але вершників — лише чотири: через круп п'ятого коня були перекинуті й прив'язані якісь клунки.
Той, хто їхав другим, зупинився просто перед казанами, роззирнувся та владно змахнув коротким батіжком — гляньте, мовляв, чи нікого тут немає. Очевидно, він був головним і його слухалися без слів. Двоє відразу ж роз'їхалися довкола розкопу, зазираючи за насипи й обстежуючи кущі. А ще один спішився й заходився розв'язувати ті клунки — схоже, доволі важкі. Але роздивитися Сірка не встигла, бо той, хто їхав першим, спрямував свого коня до могили, оминаючи насип.
Сірка миттю забилася в куток, принишкла там навпочіпки й затамувала подих. Лише міцно притиснула до грудей кота Безсмертного й слухала, як тріпоче його серце. І молила Бога, щоб він не нявкнув чи не спробував вириватися.
Кінь зупинився просто над її головою, аж тонесенькі цівки глини посипалися на неї з-під копит. Кіт Безсмертний невдоволено змахнув хвостом, і серце Сірки тьохнуло. Але вершник, схоже, нічого не завважив і рушив далі довкола могили. З протилежного боку був насип, доволі високий, так що вершник мусив його оминути — на щастя для Сірки, бо місяць, який перед тим завбачливо сховався за хмару, саме в цю мить визирнув, і його бліде мертве світло полилося на селітряницю. Та вершникові, схоже, теж від цього стало моторошно, бо він лише неохоче зиркнув у яму з-за насипу, похапцем перехрестився та рушив обдивлятися дальші насипи з уже відпрацьованою землею.
Аж тоді Сірка зважилася глибоко вдихнути, але ще кілька довгих хвилин так і сиділа, відчуваючи, як земля страшно холодить її вкриту раптовим потом спину.
Відтак від казанів почулося:
— Усе тихо, пане-товаришу.
— Х-х-хараш-ш-шо, — якось майже по-зміїному просичав, мабуть, головний серед нічних зайд, і цей дивний голос вивів Сірку із заціпеніння. Вона м'яко випустила з рук кота Безсмертного, тихенько звелася на ноги й ледь-ледь висунула голову з могили.
Головний і далі сидів на коні — доброму, міцно збитому, із широким крупом і маленькою головою. Таких коней у Березані не було ні в кого — Сірка бачила їх лише в козацької старшини в Переяславі, куди вона іноді їздила з дяком Безсмертним на базар. Та й вершник одягнений був якось не по-нашому: шаровари до смішного вузькі, поверх сорочки дивного покрою каптан, та й шапка не така, як у решти козаків, а дивно присадкувата.
Інші ж були собі козаки як козаки.
Той, хто їхав першим, був, мабуть, уже немолодим, та ще в розквіті сил. Невисокий, худий, проте жилавий, мав довгі й пишні вуса, шапка на поголеній голові сиділа високо, і навіть при блідому місячному світлі було видно, що сорочка його, хоч і полотняна, пошита добротно, ще й довкола шиї та на рукавах ледь оздоблена вишивкою.
Ще один козак, що саме навис над скинутими з коней клунками, виділявся направду богатирською статурою. Але сорочка в нього була брудна й порвана, вуса лише нещодавно пробилися, а волосся на голові пострижене під макітру. Зате кулачиська мав такі, що міг би, здається, одним ударом укласти трьох або й чотирьох таких, як його товариш, геть іще хлопчак.
Тим часом над клунками схилився і старший, отой жилавий, а тоді гукнув:
— Омельку, а принеси-но води.
Наймолодший тицьнув повід свого коня товаришеві, схопив відро, яких із десяток лежало під насипом неподалік від казанів, і кинувся до Недри.
А жилавий мовив до головного:
— Дихають обидва, але без тями.
— Х-х-хараш-ш-шо, — знову по-зміїному просичав головний, аж Сірці мурашки по спині забігали.
Омелько тим часом прибіг із відром води, і жилавий із розмаху вихлюпнув її на клунки.
І ті раптом... заворушилися.
— Гей, пейсатий, оклигуй! — Дебелий легко, але якось наче бридливо, на витягнутій руці, підняв один із клунків, і виявилося, що то... чоловік.
Миршавий, одягнений у якесь лахміття, простоволосий, зарослий, із брудною, заплутаною бородою, він аж трусився зі страху, судорожно прикривав руками голову й, сапаючи, щось нерозбірливо бурмотів.
— Та годі тобі, Мошку! — хихикнувши, прикрикнув на нього жилавий. — Ніхто тебе більше бити не буде. Ти тільки скажи нам, де сірка, і йди собі додому. Якщо, хе-хе, виберешся із цих боліт...
У Сірки похололо в грудях. З якого це дива її розшукують якісь незнайомі козаки, та ще й під проводом дивного зміємовного чужинця?! І чому вони розпитують про неї якогось юдея, якого вона ні разу в житті й не бачила — принаймні серед бережанських юдеїв такого точно немає?!
Ні, тут щось не те! Геть не те! Ну, бо такого просто не може бути! (...)
— От тільки не бреши, Мошку! Я тобі зла не бажаю. Навіть пейси тобі, хе-хе, шаблею не поголю, хоч і хочеться. Я добре знаю, що три мішки сірки везли чумаки з Криму на Переяслав і замовляв їх ти. Ось пан-товариш підтвердить, йому про це особисто один із козаків розповів, які з тобою про це змовлялися. Так що не крути, бо не викрутишся.
— Вей-вей! Не кручу я, не кручу... Немає сірки, не приїхала...
— А коли приїде?
— Та приїде... приїде... Гроші за неї треба платити... Великі гроші... А я бідний юдей, вей-вей...
— Тобі ж дали завдаток!
— Але ж то лише завдаток... Треба втричі більше... А ті козаки, що замовляли, мені голову знесуть. Хто ж за ризик заплатить?
— Будуть тобі гроші. Пан-товариш заплатить, як домовлялися, ще й додасть, — жилавий кивнув на чужинця, але той мовчав. — Ти тільки скажи, хто її везе. Яка валка? Звідки ті чумаки?
— Ага, щоб ви їх по дорозі перестріли... Мошко — бідний юдей, Пилипе, але не дурний...
Жилавий запитально зиркнув на чужинця. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Складаю ці залякані слова.. | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16234 | Іван Андрусяк | Складаю ці залякані слова.. | складаю ці залякані слова
немов дитина кубики складає
задарма степ тікатиме з сенаю
його чекає та сама жорства
однакі мари у цієї мли
зійшло вікно і пельку мохом вкрило
а ти мені хоч дерева налий
лише такого щоб не говорило |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сміхота | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16130 | Іван Андрусяк | Сміхота | Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав.
Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його перенявчав.
Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись.
М’яч м’ячу котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Собаче листування | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16135 | Іван Андрусяк | Собаче листування | Пес до пса
написав:
"У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться".
Відписав
пес до пса:
"У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе". |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сокиру в руці не догледиш — вона не сама... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16372 | Іван Андрусяк | Сокиру в руці не догледиш — вона не сама... | сокиру в руці не догледиш – вона не сама,
їй ближче до неба на ідиш отари і трави.
стискаючи губи, вивищуєш в кутиках славу,
і тиша гіркава, як пава, по небу сплива.
судома не втримає знічену крихту держави,
що – тінь морова – з волохатих колін вирива.
губи її щиро, щоб жниця не стерла слова,
бо з губ золотистих уже тятива кучерява.
коруючи в простори – мощі чи моці в шлеї, –
уривками ранку – над степом, над возом, над мозком
окрилює лоскіт – вертаються з поля рої.
над колосом хльостко, над білим бердичевим хльостко.
рубай поворозки, з розмаху – рубай поворозки…
до стертої млості утримуй в долонях її |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сонна осінь з голубами янголів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16321 | Іван Андрусяк | сонна осінь з голубами янголів... | сонна осінь з голубами янголів.
щось воно на денці тік то так.
я б тобі повірив би та я б тобі
хоч би якось, та подав би знак –
най би не бровою, то бровинкою,
най би розговівся і затих,
алебастровим цілунком викупив
від ламкої – в крапельку – води.
вітер заголив би небо лев'яче,
стер би з ока темних голубів.
хтось тай звикне, щось тай перемелеться,
от би тільки знак подав тобі.
але ще цілунки непроявлені,
ще душа не встоялась в душі,
і збирає осінь теплих янголів,
у вологий із лози кошіль.
і ростуть тумани, наче яблука,
і пантрують ласо кожен звук.
я б тебе, та я б тебе, та я б тебе
нині вже не випустив із рук,
обійняв би лагідно і лакомо,
від зорі холодної укрив.
я тебе усього світу знаками
кличу тебе, кличу тебе, кли… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сплітаються пальці сплітаються очі і голови... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16168 | Іван Андрусяк | Сплітаються пальці сплітаються очі і голови... | сплітаються пальці сплітаються очі і голови
на стоптаний пляц виповзають картаті слова
а ми залишаємось голими голими голими
ключиця сідниця коліно кулак голова
ховаємо очі за висхлими бляклими плівками
ховаємо в жмені маленьких драґлистих синів
а ви не приходите згорблений відчаєм лікарю
лиш тихе тремтіння повільно повзе по струні
проколює сонце дротинами променів гострими
понуре терпіння обмацує зором далінь
а ви мовчите ув останньому відчаї господи
в самотньому небі вас нікому зняти з петлі… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Справжня свиня | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16144 | Іван Андрусяк | Справжня свиня | Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.
Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга…
Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Спроба молитви | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16206 | Іван Андрусяк | Спроба молитви | кров'ю покидаючи сліди
схрещуючи літери як лати
хоч на міліметр відсуди
тих кого не встигли покарати
меж мужичих випарів слина
треться об задихане ристалище
в хор симетрій впала сарана
забери усіх котрі зосталися
хто тримав за лейби дар гори
лист декору скручений в агонії
хоч на міліметр забери
з пальця призупинені півонії
хоч би на маленьку самоту
на зернину зламаного відчаю
подаруй усім кого засвідчую
крижму тиші у твоїм саду |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Стефа і її Чакалка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=6538 | Іван Андрусяк | Стефа і її Чакалка | Іван Андрусяк
СТЕФА І ЇЇ ЧАКАЛКА
1.
Стефа – сміхотунчик. Точнісінько як тато.
І мама, і сестричка,
і навіть бабуся
теж сміхотунчики.
Але Стефа – татійка.
Ось Ірця в садочку – вона мамійка. Коли її мами довго нема, вона плаче. І в лясельній групі плакала, і в молодшій, і в середній. Навіть у старшій іноді плаче, коли не заграється з Сіяром. Це тому, що вона мамійка.
А Стефа – татійка. Стефа сміється.
І сестричка Ліза – татійка, хоча вона цього й не показує. Це тому, що вона вже велика – їй аж десять років. Саме стільки, скільки пальчиків на руках. Цікаво: коли їй років буде більше, ніж десять, – як вона це показуватиме?!
Але мама – найбільша татійка. Бо вона он яка велика, а теж хоче спати з татою. Себто, треба казати "з татом" – бо Стефа вже аж у старшій групі, ще кілька місяців – і до школи піде, а дітки, яким скоро до школи йти, мають говорити правильно. Ось коли Стефа була у лясельній, себто й-асельній (і як же воно іноді важко – правильно говорити), тоді вона казала "з татою". А тепер – "із татом". Хіба коли забуде…
Отож, Стефа теж хоче спати з татом. І з мамою хоче. Тому найчастіше вона біжить у їхнє ліжечко і лягає посередині. Одну ніжку на тата покладе, іншу – на маму. Тато справа казочку розказує, мама зліва пісеньку співає. Так і заснути недовго…
Узагалі, Стефа і татійка, і мамійка, і сестрійка, і навіть бабусійка іноді – коли бабуся приїжджає. Але родимка під лівою пахвою є тільки у тата й у Стефи. І авторитет тільки у тата й у Стефи є. Ось лише в тата великий авторитет, а в Стефи – маленький авторитетик. Коли Стефа була зовсім маленькою, вона каталася на татовому авторитеті – животику, себто, – й так засинала. Тепер теж катається, бавлячись. Лише обережно, щоб не буцнути тата нізею в болюче місце. Він тоді сердиться – і це так кумедно!
А все тому, що тато – хлопчик, а Стефа – дівчинка. Адже тільки у хлопчиків болюче місце там, де закінчується авторитет. А в маленьких дівчаток болючого місця взагалі нема, лише у великих. Це коли їм більше ніж десять років і вони вже не можуть це показати на пальчиках.
У мами авторитета – того, котрий животик, – немає. Тому що мама худне. Весь тиждень. Доки не прийдуть вихідні. Стефа полюбляє вихідні – тоді вона не йде в садочок і може досхочу погратися з татом і з мамою. А ще тато готує у вихідні смакоту. Мама ту смакоту їсть, і тому весь тиждень худне. А Стефа не худне – Стефа весь тиждень їсть смакоту, яку готує мама. І тато весь тиждень їсть смакоту, яку готує мама. Тому в тата й авторитет, а в Стефи – авторитетик.
Ще у Стефи є Чакалка. Точніше, не зовсім у Стефи – Чакалка є взагалі. І Стефа її боїться.
Узагалі, Стефа нічого не боїться – лише висоти і стоматолога. Бо саме цього – висоти і стоматолога – боїться тато. Він сам так сказав! Але Чакалку Стефа теж боїться. Бо Чакалка – страшна. Яка – Стефа не знає. Вона ніколи не бачила Чакалку. Але знає, що Чакалка страшна. Особливо та, що з двома або й із трьома хвостами. А якщо вона ще й ходить із чакалятами – то взагалі… Тоді Стефа ховається під ковдерку, міцно-міцно пригортається до тата або мами, а краще одразу до обох, – і засинає…Дивіться також
Іван Андрусяк — Педагогіка
Іван Андрусяк — Туфелька
Іван Андрусяк — Середньовічних полювань...
Ще 255 творів →
"Стефа і її Чакалка" (скорочено)
Біографія Івана Андрусяка
2.
…Але так бувало не завжди.
Одного разу Стефа розсердилася.
У неї тоді був, як іноді каже тато, невдалий день. Точніше, невдалий вечір.
Усе почалося з того, що мама, забираючи Стефу з садочка, не повела її, як завжди, на майданчик. Мамі не було коли – вона перевіряла модулі. Це такі папірці, на яких написано багато-багато слів, але дуже мало розумних. Так каже мама, а вона знає все. Адже мама працює вчителькою вчителів. Це старші дітки, які вчаться на те, щоби вчити діток маленьких. І мама їм задає писати модулі, а вони пишуть дулі. Так каже тато, і Стефа сміється. Але мама не сміється – мама весь вечір викреслює з тих папірців нерозумні слова, і гратися з нею не можна.
Утім, це був лише початок. Бо потім тато прийшов із роботи голодний, як пес, і злий, як пантера. І доки він кого-небудь не перекусить, до нього краще не соватися, лише поцілувати – і все.
Отож, доки тато на кухні когось перекушував, а насправді їв борщик, який невідомо коли встигла приготувати мама, – Стефа думала про пантеру. Вона бачила цю звірину в зоопарку, але та пантера була зовсім не зла. Певно, тому, що постійно спала. Це через те, – казав тато, – що вона не голодна. Бо і пантері, й людині треба поїсти, щоб подобрішати.
Одначе, навіть подобрішавши, тато зі Стефою не грався. Він увімкнув комп’ютер і сів писати статтю.
– Вибач, доню. У мене сьогодні запарка, – сказав, приголубивши Стефу. – Пограйся з Лізятком.
Запарки у тата були щотижня. Їх вигадували політики. Це такі погані дяді й тьоті, яких показують по телевізору. Чакалки теж погані, але їх не показують. Це тому, що Чакалки не платять копієчку. А політики платять, але їм треба писати статтю. Не буде статті – не буде копієчки, а не буде копієчки –смоктатимемо лапу. Як ведмідь у барлозі. Ведмедеві добре, у нього лапа смачна. А у Стефи не дуже – Стефа пробувала. Краще смоктати цукерку. Але все одно образливо, що тато не грається.
Лізі, одначе, теж було не до ігор. Ліза вчила вірша. Напам’ять. Таке в неї було домашнє завдання.
– Ти чого сюди прийшла, малявко? – огризнулася Ліза, коли Стефа відчинила двері дитячої. – Йди собі! Не заважай!
– Я не малявка! – обурилась, як завжди, Стефа, – я вже у старшій групі і скоро піду до школи…
– Подумаєш! – на сестричку цей аргумент не подіяв. – Ось коли я була у старшій групі, ти ще спала у мами в животику.
– Я не спала. Я буцалася.
– То йди собі буцайся деінде. Мені нема коли.
– А що ти робиш? – Стефі хотілося гратись, а не лаятися.
– Вірша вчу.
– Якого? Про зайчика?
– Це ви, малявки, про різних там зайчиків у садку шепелявите! А в мене тут ого як серйозно. Ось задали аж два вірші, на вибір. Скажи, який мені вибрати:
Росте Антонич, і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи.
Чи цей:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, які оспівував Шевченко?
Хоча, чого це я тебе питаю! Ти ж навіть не знаєш, хто такий Шевченко.
– Як це не знаю?! – обурилася Стефа. – Нам про нього в садочку розказували, як він неба шукав. І тато книжечку читав…
– Та не неба він шукав, а стовпів, які небо підпирають. І лише тоді, коли був такою малявкою, як ти.
– А цей… А-ан…тонич – хто? Пташка така?
– Яка пташка?
– Та… на вишнях жив…
– Поет він. Хрущем був.
– Ким?!
– Жуком таким. Травневим.
– Поет був жуком?
– Ага. І жив колись на вишнях.
…І тут Стефа не витримала:
– Ти з мене знущаєшся! Поети не живуть на вишнях! На вишнях живе пташка!
– Ага, пташка-какашка…
– Сама ти какашка! – ображено вигукнула Стефа і кинулася на сестричку з кулаками. – Ти все вигадуєш, щоб тільки зі мною не гратися! І всі вигадують! Усі! Усі! Усі!
Зачувши крики, мама відірвалася від модулів і гукнула:
– Стефо! Не заважай Лізі робити уроки!
– А я буду заважати! Буду! Буду! Буду!
– Хто це там не слухається маму?! – сердито відірвався від комп’ютера тато.
– Я не слухаюся! І не хочу слухатися! І не буду!
Подивовані батьки зайшли у дитячу, але Стефа настільки на всіх образилася, що не хотіла й розмовляти. Вляглася, як Пепі Довгапанчоха, ногами на подушку і, надувши щоки, демонстративно відвернулася до стіни.
Тато завважив, що треба було б іще поскреготіти зубами, – але це не подіяло.
Тоді мама нагадала, що саме по таких неслухняних дітей і приходить уночі Чакалка.
Але Стефі було все одно.
Чакалка – то й Чакалка.
Може, у Чакалки немає модулів і статей.
Може, Чакалка не вчить напам’ять незрозумілі вірші.
Може, з нею можна погратися…
3.
…І тоді прийшла Чакалка.
Тихесенько.
Крадькома.
Серед ночі.
Через балконні двері – тато, коли надворі тепло, їх завжди залишає відчиненими. Не для Чакалки – для свіжого повітря. Але Чакалка цим скористалася.
Навшпиньках – нечутно, мов повітря – пройшла вона повз татове й мамине ліжко, прошмигнула в дитячу й легесенько, мов пір’їнку, перенесла Стефу до свого мішка. Ніхто нічого не чув, і Стефа навіть не прокинулася.
Розплющила очі аж тоді, коли вони були вже в кущах поза домом, і Чакалка взялася перекладати Стефу з меншого мішка у великий, де вже були інші дітки, котрих Чакалці вдалося цієї ночі вполювати.
Дівчачий голос протяжно й жалібно плакав.
Хлопчачий щось сердито вигукував не по нашому й буцався.
Стефа буцнула нізею у відповідь і спросоння забурмотіла:
– І не хочу слухати! І не буду вас слухати! Не буду! Не буду!
– Ось тому я вас і забрала, що ви не хотіли нікого слухати. Тепер мусите слухати мене. І не треба буцатися, бо зв’яжу!
Голос у Чакалки був учительський, скрипучий і неприємний – точнісінько як у чужої виховательки, котра якось заміняла улюблену Катерину Іванівну і дуже не полюбилася Стефі – настільки, що доки Катерина Іванівна хворіла, Стефа навіть не хотіла ходити в садочок.
Утім, далі Чакалка спробувала говорити трішечки лагідніше, наскільки надавався до того її деренчливий голос:
– І не треба мене боятися, дівчинко, – це вона до тієї дитини, що постійно хникала. – Я вам не яка-небудь костромська Баба Яга, а справжня дипломована Чакалка. Між іншим, кандидат педагогічних наук. І я буду вас перевиховувати.
– А кричати й плакати, – глухо додала по хвилі, зав’язуючи мішок, – можете скільки завгодно. Все одно вас ніхто не почує. Бо мішок у мене звуконепроникний.
Стефа, хоч як це дивно, зовсім не боялася. Не те, щоби зовсім, звичайно, – але майже не боялася.
Насправді, звісно, їй було страшно, і навіть дуже. Але Стефа вчасно згадала, що вона, взагалі, татійка, що вона, тим паче, сміхотунчик, а головне – що нічого страшнішого від висоти і стоматолога на світі нема і бути не може. Як там казав тато? Проблеми вирішуються з усмішкою, а з плачем лише нагромаджуються.
А крім того, Стефі все ще було образливо, що ніхто з нею не погрався. Та й до Чакалки вона сама напросилася – тож нема чого тепер нарікати на долю. Пригода – вона і в Африці пригода, і в Чакалчиному мішку. Отже, доведеться гратися з Чакалкою, доки не набридне. А коли набридне – тоді вона щось неодмінно придумає. І тато, тим паче, придумає – він я-ак прокинеться, я-а-ак побачить, що Стефи нема, я-а-а-ак кинеться навздогін, я-а-а-а-ак улаштує Чакалці веселе життя – не позаздриш їй…
– Ти хто? – запитав хлопчачий голос, що буцався.
– Я Стефа. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Стефан Яворський. 1709 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16345 | Іван Андрусяк | Стефан яворський. 1709 | було Тобі, Господи, миром мене спокушати.
навздогадки глині уже не доскочиш спокус.
держава сьогодні тонка, як бджолиний укус,
і кара в долоні – як віршника томик ошатний.
до клоччя гіркого ця проповідь царству на мус.
петром на івана хіба хрестовиною жати.
тоненька вкраїна зміїться над овидом стятим,
та навіть ченцем я до неї уже не вернусь.
хіба патерицею в небі себе відозначу,
розкрию карпати на шпальті, де втрачено час, –
хіба це спокуса, якщо її вічність не бачив…
а доки притулиться голос, як хрест до плеча,
я від безімення у Бога попрошу ключа
і проповідь тихо назву не хоралом, а плачем |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Стільки крику в цих птахів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16235 | Іван Андрусяк | Стільки крику в цих птахів... | стільки крику в цих птахів
що нікому й не повіриш
врятуватися зумів
тільки бог в одежі звіра
місто скресло з пелюшок
і нікого не сховало
перерізав греблю шов
та чомусь води замало
ніби прісна а проте
відмивається погано
бог прощатися прийде
і нікого не застане |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Страшна казка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16142 | Іван Андрусяк | Страшна казка | У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.
Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці.
Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила.
Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Стукач | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16292 | Іван Андрусяк | Стукач | …ав
…ив
…ів
…ав би
…ив би
…ів би
той того
той того
той того
товаріщ майор коли мій колєґа
стягнув гачі в кльозеті я завважив
що в нього задниця з бронзи |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Субота | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16293 | Іван Андрусяк | Субота | ах який колосальний вечір
море горілки море пива
а тоді борюкання
за кулісами раю
за ґратами кухні
поміж плюшевих штор
так витікає з мене
надмірна енергія
молодості
можливо
я міг би вилити її в щось інше
приміром написати кілька репортажів
про перспективи розвитку малих міст
але
мав я в дупі малі міста
мав я в дупі малі міста
мав я в дупі малі міста |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сухі окрушини шкіри... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16322 | Іван Андрусяк | сухі окрушини шкіри... | сухі окрушини шкіри
струшує з пальців
майстер облич
довго
не дивлячись в дзеркало
миє руки
долоні
торкаючись одна одної
наливаються кров'ю
ще теплою |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сховатись за віспу за спини за виступи... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16169 | Іван Андрусяк | Сховатись за віспу за спини за виступи... | сховатись за віспу за спини за виступи
обдерті сідниці стулити руками
чотири дороги спіткнулись об камінь
чотири дороги лишились обвислими
на п'яту під ранок усе забувається
застигле каміння бійниці порожні
під мурами світу стоять обірванці
вижебрують хліба в богів подорожніх |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Сьогодні час вимірюється в крилах... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16191 | Іван Андрусяк | сьогодні час вимірюється в крилах... | сьогодні час вимірюється в крилах
кого накриє тому й україна
не говори нікому моя мила
що нині тут не буде більше кіна
що на коні неначе на припоні
мовчать повз нас великі як бандери
ми наплодили дуже мало коней
тому по нас приходять батеери
ми мали час для страху і для сорому
крізь павутину вийти на простір
стару одежу в чорній бочці солимо
й з'ясовуємо хто з нас більший звір
без перекуру маримо під інеєм
про кругли глеки синього вина
а сонний час іде до нас колінами
і тихо нас застиглих промина |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Так буває вічно і ніколи... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16174 | Іван Андрусяк | Так буває вічно і ніколи... | так буває вічно і ніколи
сонний дим на землю опада
золотих хмарин ламкі околи
сонця кров солом'яно-руда
так перетинаються і терпнуть
ніби виливаються з юрби
голосів подаленілі верби
поцілунків темні голуби
так живуть як до життя прирослі
дні і ночі солоду і крил
і роса для них пелюстки носить
і осанну лебедить ковил
і ніхто на цілий світ палючий
і ніхто на ціле вороття
не розверне їх дніпро і кручі
і не перегорне їм життя |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Так вітражі кохаються — колись... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16368 | Іван Андрусяк | Так вітражі кохаються — колись... | так вітражі кохаються — колись
вуста закрию виторгую очі
і теплий погляд снігу на обочі
як мізансцена викотиться вниз
так з пастки п'ють вуаль або вино
чорніючи над лісом безпорадним
і дерево неначе доміно
заплутається в сітях аріядни
так виживаю мила — озарінь
весела маска кришиться додолу
і запах що вміщається в стодолу
тоненький і обскубаний як тінь
мовчу тебе люблю тебе терплю
тебе в собі як білу рибу в плавнях
а дні стікають знуджено і плавно
вистежуючи кроплену смолу
чи дочекаюсь — день на вітражах
розмазаний розгублений розбитий
любити сад любити світ любити
а тільки сонця стомленого жаль |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Такий конклав: ніхто не помирав... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16192 | Іван Андрусяк | такий конклав: ніхто не помирав... | такий конклав: ніхто не помирав
усі хто міг добралися уплав
а хто не вмів той дошукався броду
вода загусла як від слів коран
гірке повидло з непокритих ран
губилося на жовті нігті глоду
місцями простір лився через край
липким теплом відригувався чай
і спазми підкрадалися до горла
усі живі то нащо цей похід
короткий ліс застеле білий світ
і кождого нужденного пригорне
оказія заснути під кущем
плече стелити вкритися плечем
обкорувати пересохле тіло
розбещена осиплеться вода
солоний вовк забризне по слідах
і крайні упадуть під страхом звіра
хтось переможе першим – от і все
нема нікого хто смолу несе
не будучи прирученим смолою
а відірвати – голос потече
і вкриє ніч надкушене плече
хто ж зважиться лишитися зо мною |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Такою зимою безкровно неначе потребою... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16236 | Іван Андрусяк | Такою зимою безкровно неначе потребою... | такою зимою безкровно неначе потребою
бажаєш розбити або навпаки замести
вкорочене небо ніким випадковим не гребує
коли замість тебе так лячно сухі храбусти
коли відступаючи правою з поля до озера
надіюсь повірити комусь такому як сам
ламкого дощу як покірну дещицю молозива
скрипучого сміху розплавити знічений сад
це там де чатують дерева і води розхристані
де знічені бильця бадьоро вилизує сум
згортаючи кару як зношену ласку насвистує
як зиму цю сам на чотири вітри рознесу
мандруючи вільно як з неба до неба торкнутися
яскраво плестиму свою рятівну борозну
а крику сьогодні замало і небо не крутиться
і сонце покірно звертає себе на весну |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Текст для Andrea Loux | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16346 | Іван Андрусяк | Текст для andrea loux | кацапи, акы збїди.
ачей
не діждуться причинної облави.
ще путь безбрежна до косих очей
не достосує дотику, ні слави,
ні слабости: видіння versus млость.
викапують
і шкіряться крізь зуби,
що є остання згуба на погост,
а все одно остання або згуба.
це ж скільки розплодилось тих видінь,
аж прорізи давно не в'яжуть лика.
зникома пика. незникома пика.
і гейби навіть вт…шитися лінь
* Andrea Loux (Андреа Лу) – швейцарська фотохудожниця, одна з авторів проекту "Не тільки шоколад", що демонструвався у вересні-жовтні 2002 року в Ґалереї сучасного мистецтва (Сороса) в Києві. Свою експозицію Андреа готувала спільно з низкою швейцарських, німецьких, польських та українських письменників. Саме для цього проекту й написано текст. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Текст як відмазка — живеш і листаєш... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16175 | Іван Андрусяк | Текст як відмазка — живеш і листаєш... | РОМАНОВІ СКИБІ
текст як відмазка — живеш і листаєш
мнешся понуро з ноги до ноги
старість не радість
і радість не старість
все що зосталось
крила й борги
і не відріжу й не відворожу
і не поставлю слухати
де
вечір колише білу сторожу
і загорожу білу пряде
так і залишусь листом осиним
криком совиним привидом
чи
тим хто розріже сонце як диню
і — закричить
і загорнувшись в листя і в сушу
в гори і води
в сад і зело
виригну душу
виплюну душу
все
відлягло |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ти деревам шептав... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16237 | Іван Андрусяк | Ти деревам шептав... | ти деревам шептав
що вони не такі як вони
слово ганив за те
що життя суєтою ославило
на погнутому тлі
кучерявої гущавини
бачив знуджену тінь
недобитого каменем авеля
означає живеш
упокоривши день як вину
не за страх а за млин
щоб крутити замріяне колесо
розтулити печеру
мечем зруйнувати стіну
і віддатися сну
дерев'яного ідола хроноса
покалічені знаки
посіяні в горло трави
міражі натщесерце
хвилюють напевно сильніше
ти повинен відчути
який безпардонно живий
на потрісканій скелі
уламок печерного вірша
ти повинен собі
а за іншого кров і кістки
і щербата сокира
губами натерта до блиску
є стриножений берег
чужої як безвість ріки
але нині чомусь
приступив він занадто вже близько |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ти повільно шукав їх лялькових осель... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16323 | Іван Андрусяк | ти повільно шукав їх лялькових осель... | Сергієві Пантюку
Сергієві Пантюку
ти повільно шукав їх лялькових осель
поза межами лоскоту (ніч захмеліла),
і до ґречного тіла тулилось усе,
що хотіло тулитись до ґречного тіла.
лиш місцями, де шкалок до кістки приріс,
ворохобило тричі (заблизько до раю),
що немає нікого, хто б висадив ліс
там, де іншого лісу сьогодні немає,
там, де легко шукати старі кістяки,
в обладунки зашиті (стріла обручальна),
де повільно стискається горло руки
на тоненькому горлі хрусткого мовчання.
ще забиті не всі і притомні не всі,
ще, стискаючи зброю (а є коло кого),
ти розгледиш на дальнім кордоні лісів
перевтомлену тінь Християнського Бога:
Він збирає росисте намисто суниць,
на травинку вдягає і світлом укриє;
і ти знаєш, кому Він (утриматись ниць!)
це намисто за хвилю одягне на шию |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Тонкого сну знакоме відображення... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16176 | Іван Андрусяк | Тонкого сну знакоме відображення... | тонкого сну знакоме відображення
на дні ріки — чи доживеш до дна
немов провини порскають ображено
ламкі комахи з білого човна
урізноводь —
любити і прощатися
урізноводь — ламати бильця слів
по котику по китиці по ратиці
по дотику рослини до землі
отак пророчі овиди збуваються
торкнешся сну і кола по воді
і біла піна різьбленої палиці
згортається до кореня слідів
до крил пера просякнутого виміром
до самоти що прогортає плоть
до виводу на крони білих вивірок
яких — у сні — прощає різноводь |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Транскрипції максима березовського | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16347 | Іван Андрусяк | Транскрипції максима березовського | 1.
такі посходилися повені,
що й досі голосу повну.
але навіщось очі сховані
надсадно каламутять дно.
гірчання скочується високо –
туди, де залягли хоръ.
природа ділиться на висівки,
вони спливають догори.
долина прощею видзвонює.
іще б яка зоря зійшла!
невже це саме та гармонія?
чи омела?
чи омела…
2.
до знічення лише єдиний крик,
до значення – його пересторога,
коли у ноги кланятись відвик,
щоб тільки Богу кланятися в ноги.
дзеркальний іній в провисанні нот.
вага навзрид розгойдується з осені.
на цілий світ звучить хорал непрошений.
йому, здається, більшого дано…
відгасне разом – розум – ризам – різь –
окличних – знаків – істина – прилизана…
переступаєш хату – входиш в ліс.
палац переступаєш – може виженуть.
3.
а ми таки зневрочені, та й годі…
навприйми снігу слухати пора,
як догорає іскорка насподі,
немов сама собою догора.
іще заясно з-під лиману неба.
ще сніг, як знать до ночі не зійшла.
ти помолився – що тобі ще треба!
…тепла? |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Третій сніг | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=22220 | Іван Андрусяк | Третій сніг | Іван Андрусяк
ТРЕТІЙ СНІГ
(уривок)
Перший сніг цього року випав дуже рано, ще на початку листопада. Він був мокрим, липким і свого запаху ще не мав.
Пахнув прілим листям, присохлими бур'янами й утомленим вітром, який завжди в лісі трохи розгублений, а часом і боязкий.
Вибравшись ізранку зі своєї хатки на галявині в заростях терену, старанно замаскованої купою сухого гілляччя, їжак Петро зітхнув. Брудні клапті першого снігу скапували поміж гілок, навіваючи думки про застуду, ангіну й гірку мікстуру, яку доведеться пити, пропускаючи школу. А ще про те, що за першим снігом неодмінно прийде перший мороз, а отже, в його рідні кущі скоро навідаються ласі істоти. Бо ягоди терену достигають із першим морозом, а доти вони терпкі й несмачні.
Якщо прийдуть люди, це ще півбіди. Їжак Петро навчився давати з ними раду. В одній із книжок він вичитав, що люди — такі дивні істоти, які дуже залежні від свого зору.
Вони бояться того, чого не бачать. Отже, їх легко перехитрити, впливаючи на слух чи, скажімо, нюх. Але нюх у людей не дуже розвинутий. Щоб їх налякати, потрібен гострий і різкий запах, якого їжак Петро видобути не вмів. Тому він поклався на слух — і не прогадав.
Минулої осені, коли люди прийшли до його тернівника, їжак Петро заховався у свою хатку під купою сухого гілляччя й заходився голосно хропіти. Навіть голосніше, ніж він хропе уві сні. А всі їжаки, щоб ви знали, уві сні хропуть…
— Мамо! Мамо! — зачувши ці звуки, закричала раптом менша на зріст людина (певно, то була людська дитина). — Чуєш: отам у кущах хтось хропе! Ой, як страшно!
Радий такому успіху, їжак Петро захропів ще старанніше.
— Гм, справді… — розгубилася мама. — Хто б це міг бути?..
— Може, це лиха гадюка, якої ти мені завжди наказувала остерігатися?
— Але ж гадюки нібито не хропуть… — ще дужче засумнівалася мама. — Та й гадюки вже мали би спати, донечко.
Вони ж іще на Здвиження ховаються по хащах, закамарках і вітроломах…
— Хіба ж то не вітролом? — не вгавала людська дитина. — Бачиш, яка купа гілляччя. А отой хропун десь під ним… Мамо, а може, то ведмідь?!
Старанно хропучи, їжак Петро посміхнувся, уявляючи, як очі малої на цих словах стали великі і круглі.
— Ну, ведмедеві ще ніби рано спати… Але знаєш, дитинко: береженого Бог береже. Краще ходімо звідси від гріха подалі. Бо мало що… Там, на узліссі, хоч і не такий рясний терен, зате безпечніше…
Ну, з такими страхопудами їжак Петро й цього року легко впорається… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Тризна острова втята в страх... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16193 | Іван Андрусяк | тризна острова втята в страх... | тризна острова втята в страх
знову з бруньок вилазять оси
і якийсь шолудивий птах
у сокири подушне просить
знову корчаться дні слуті
і жадота співає зрана
аспараґуса чорну тінь
під портретом ґудеріана
знову ялові павуки
обзиваються на приманку
консервованої руки
що відчинена до світанку
знову губи вусатих ям
заворушились вайлувато
може завтра прийде саддам
власні поминки святкувати
може завтра на голе дно
ляжуть неводи або води
може завтра а може згодом
може зрештою
все одно |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Троянда для Піночета | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16199 | Іван Андрусяк | Троянда для піночета | я не доріс до розмови про плаху
сервус озерам які прогоріли
пане диктаторе осінь це бахур
що відгризає душу від тіла
краплю диктує – плодяться зливи
крону диктує – корінь зів'ється
курва, народ наш безмежно щасливий
в парнокопитному ворку провидця
може в якомусь темнім провансі
кулю зліпити можуть по троє
ми ж пережили струси і транси
всі ми паскуди всі ми герої
нести на плечах маски козачі
можна хіба що крізь заборону
пане диктаторе осінь не плаче
в пазусі осінь має корону
лузає сім'я плодить бацили
ходить по колу лається ямбом
я не приніс тобі славу і силу
тільки маленьку жовту троянду
хай тобі стане важче від неї
гордих жінок у холоднім палаці
вчити закону вчити ідеї
вчити тяжкої любовної праці
а коли ляже холод на груди
серед законів як серед глини
знайдуться коні знайдуться люди
та чи зліпити їх вистачить слини |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Тут сон і сови. Солодко. Приходь... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16324 | Іван Андрусяк | тут сон і сови. солодко. приходь... | тут сон і сови. солодко. приходь.
на цілі води папороть і водь.
за чайками пливуть підбиті чайки.
вітрила, що приспущені навзрид,
витримують один-єдиний світ,
роздвоєний на кінчику нагайки.
тут майже мокро. майже відчуття,
присилені на кільчику життя,
присилувані майже відчувати,
що крик сови, що папороть, що плоть,
що десь на небі сіється Господь
тонким дощем останньої відплати |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Туфелька | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16294 | Іван Андрусяк | Туфелька | діти миліші ніж дорослі
тварини миліші ніж діти
кажеш якщо продовжувати
в тому ж дусі
мусиш дійти висновку
що наймиліша інфузорія туфелька
ну то й що
туфелька мені миліша
ніж ти сволото |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | У лузі | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16134 | Іван Андрусяк | У лузі | Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі:
і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця…
А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: – Я уже попас,
а тепер поспати час. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Упоперек душі одні і ті ж овації... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16325 | Іван Андрусяк | упоперек душі одні і ті ж овації... | упоперек душі одні і ті ж овації,
киргизи в рушниках, вечеря і самум.
дописаний вінок зневажує Горація –
самому ж одягти хіба лише на глум.
пелюстки і листи в розлогому перетині,
їх рустикальна тінь вихлюпує в кумис.
і вітром не риплять віконниці веретяні,
і обруч золотий над стійбищем завис.
до піднебіння од прилипли відображення,
хурми і часнику окрушини блищать.
ти витираєш піт і слухаєш поважно,
як в дальніх комишах самотньо стигне чай |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Уроки мови | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16141 | Іван Андрусяк | Уроки мови | Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".
А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач".
Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Усмішка горлом | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16295 | Іван Андрусяк | Усмішка горлом | це спів розрізаної шиї
фістула тиха але щира
впились червоним розімліли
пухнасті чорні груди ночі
це спів розрізанорї шиї
попід огризками дзеркал
співає як хлюпоче з крана
прибита ковдрою до рани
неначе парус голова
і ти повір їй бо вона
всміхається кривавим горлом |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Франко. 1916 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16219 | Іван Андрусяк | Франко. 1916 | це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук
не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло вітрогону
ми просто утекли від забобону
в останнє недоступне ремесло
ми голосно вдягнули самоту
шахтарських брухтом завтрашньої маски
реґіно поверни мене будь ласка
на висходи в яких ланує тур
на нервища на ліно на повір
де смерть така близька немов сорочка
віддай мене останнім поторочам
лиш забери від мене цей клавір |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Функції поезії | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16296 | Іван Андрусяк | Функції поезії | поезія не може бути відірвана
від життя
моезія має служити життю
домашня господиня повинна
витерти
винести
вимести
витріпати
нагодувати
закупити
підлити
напалити
приготувати
вимити
сполоснути
випрати
випрасувати
пришити
залатати
порахувати пилюку
сміття
з-під ліжка
килим
дитину
продукти
вазони
в печі
обід
посуд
чашки
пелюшки
штани
ґудзики
шкарпетки
витрати
і ще
зробити
тисячуіншихсправуя-
кихянічогонесми-
слю
а потім кілька романтичних віршів
і — в люлю |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Хвостики | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16148 | Іван Андрусяк | Хвостики | Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,
а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Хто хороший | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16128 | Іван Андрусяк | Хто хороший | Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати.
Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять –
бегемота покусать…
Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це дуплаве свято генералів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16170 | Іван Андрусяк | Це дуплаве свято генералів... | це дуплаве свято генералів
нині тут забава навпаки
голови на плечах догорають
ніби розцяцьковані свічки
падають посоловілі звізди
в келихи з отруєним вином
господи тобі не все одно
випити чи знов на небо вішати
доливай і не важливо скільки
не доп'єм то най ковтає чорт
а солдати лазять по маківках
не запалених іще свічок
сірники готові генерале
зупинився час як обеліск
п'яні зорі на губах розтали
з-під повік поволі капле віск |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це звільнення — і ти його звели... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16373 | Іван Андрусяк | Це звільнення — і ти його звели... | це звільнення – і Ти його звели.
навсмак слова, народжені з початого.
є книга трав, що рястом запечатана, –
її розтулять теплі губи слив.
по небу ближче до Твого Ім’я –
назвати Сина кожна птаха проситься.
промовлю: квітка, чую: мирроносиця,
нічого не промовлю: течія.
дозволь назвати: кетяги, траву,
ґердани, мислі, висі, озаріння,
печаль незмивну або пращу тлінну…
як не назву – а все Тебе назву |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це місто — господи — в траві по лікоть... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16374 | Іван Андрусяк | Це місто — господи — в траві по лікоть... | це місто – Господи – в траві по лікоть.
на білих вершників замало ліку.
тулитись крихтами на прю велику –
і міць колишеться в лимани рас.
чи стане голосу шаліти строго,
чи знову зважуся лише на стогін,
повіє приступом, і бухну в ноги.
altera pars
це місто – Господи – в душі по горло.
синці за вежами ячать начорно.
слова стираються, неначе жорна, –
так близько тулиться їх тінь до нас.
виходять першими ченці і діти.
їх пальці тужаться від спертих літер.
поразку вічності підпише вітер.
altera pars |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це не вічне як птах і вода... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16238 | Іван Андрусяк | Це не вічне як птах і вода... | це не вічне як птах і вода
не дозволене мохом і реріхом
кучерявого сліду руда
просувається ламаним берегом
так повинно маліти життя
з попелюшки на унцію попелу
недоконане передчуття
ніби крик відрізаючи зопалу
так повинна прийти і піти
кожна лінія саду господнього
не довідавшись ти чи не ти
стерегти і не втратити жодного |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це потреба бути — все одразу... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16369 | Іван Андрусяк | Це потреба бути — все одразу... | це потреба бути — все одразу
сплюснути розпечене лице
нидіти хворіти псоріазом
пахнути дешевим ялівцем
вибирати з кожного по жмені
солі порятунку і жінок
і стирати звивини шалені
доки не зачинено шинок
осене таке твоє ристалище
чорна і коричнева сльота
статися допоки все не сталося
здатися допоки самота
і не хлібом — синьою вервечкою
безконечних дідових церков
тихо зупинитися над реченням
і перечекати рубікон |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це розріджене повітря не закінчиться ніколи... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16253 | Іван Андрусяк | Це розріджене повітря не закінчиться ніколи... | це розріджене повітря не закінчиться ніколи
ніби варвар в стійлі папи ні стояти ні втекти
люмпен вирвався на волю алебарди стали колом
з-під землі уже прозрілі повилазили кроти
це траяновій побіді так радіє поліс нині
ти видовище до тебе хліб роздали і вино
вовк повинен бути вбитим вовк повинен бути винен
вовк також колись повинен почуватись кабаном
не ошкірюйся даремно впала дакія у корчах
смерть однаково приходить до вовків і до царів
тільки очі не заплющуй ти дивитись мусиш конче
це навічно відіб'ється під півмісяцями брів
одинадцять тисяч звірів проливають кров на сцені
одинадцять тисяч люду вивергають матюки
по околиці блукає тінь з очима авіценни
і рахує на задвірках перелякані зірки |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Це розчавлені арфи — есенція ладану з мороком... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16211 | Іван Андрусяк | Це розчавлені арфи — есенція ладану з мороком... | Пам'яті Любові Дручків
це розчавлені арфи — есенція ладану з мороком
де на лобі кайлом поцілунок воскресе
заїжджають планети — одна за одною — по мокрому
і зшиває їх мізкі сумний потойбічний професор
це тікають в портрети огорнуті ковдрою прірви
де на струнах завис побілілий шматок язика
то Небесний Бухгалтер визбирує шкалки дзеркал
і оранжеві френзлі на випуклих скронях обірве
так кирпато живуть і так ніжно стікають по шиї
так нап'ються води і раптово вертають назад
тільки в камері смертників — довгій дубовій машині —
виростає холодний сад |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Цей час — як обростання хвилями... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16375 | Іван Андрусяк | Цей час — як обростання хвилями... | цей час – як обростання хвилями.
по колу ширяться тіла.
і лиш деревами похилими
відпочиває омела.
стікають крильцями до кореня
хіба мурахи золоті
і засинають, упокорені,
в непокорованій воді.
підеш по горло в темінь ликаву.
як дріж холодний по спині,
канонізовано великими
здаються кратери на дні.
опалені або відламані
сліди отетеріють вглиб,
де відобразились на камені
гортанні силуети риб.
ще мить, і вал накриє голову, –
і я не знаю наперед,
чи відкладусь у цьому колові,
чи допливу до тих дерев.
і буду в омелі зманіженій
надію важити малу,
допоки хвилі не піднімуться
і не накриють омелу |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ці тексти як жінки регочуть віддаються... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16194 | Іван Андрусяк | ці тексти як жінки регочуть віддаються... | ці тексти як жінки регочуть віддаються
виношують тремтять від дотику руки
а їхній чорний трон на паперовім блюдці
немов старий магніт притягує зірки
їм сниться по ночах шалений шов бетону
підземної стіни точйний барельєф
і місяць як кольє стискає плоть червону
і венам золотим розлитись не дає
ці тексти як жінки вони старіють зранку
але котрогось дня коли на вітражах
старенький принцип жах зірве ажурну рампу
із їхніх гордих лон обсиплеться іржа
і вкриті золотим пахучим ластовинням
вони тобі прийдуть немов під образи
ти винен їм цей світ ти кожен їхній вигин
губами обома в повітрі зобразив
ти рвав їх на шматки зализував їм рани
леліяв як дітей як потолоку дер
тепер вони твої але чому іване
ти жодного із них не вимовиш тепер |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Цнота | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16297 | Іван Андрусяк | Цнота | пройшов крізь блакитну залу де пили вино
і крізь смараґдову де грали в покер
пройшов через жовту залу де палили опіум
і крізь чайну кімнату де жували пейот
заходив також до пурпурної кабіни
темної як труна
дійство у ній бридке і розкішне
аж після опівночі
наситившись кольорами по вінця
наважився вийти на вулицю
однак навіть тепер
лілійно біло моя душа
привернула увагу поліції |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чакалка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16131 | Іван Андрусяк | Чакалка | Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть!
Що не здужає поїсти –
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна…
Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє – і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати…
– Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чакалка (збірка) | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=6544 | Іван Андрусяк | Чакалка (збірка) | ХТО ХОРОШИЙ
Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати.
Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять –
бегемота покусать…
Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж.
КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ
Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було.
Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори.
На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
– Я рожева, ти багряна.
Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах.
Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло –
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси…
Синій кит гука киту:
– Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
– Ду-уже синя смакота.
Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
– Ти білесенька така.
Напилася молока!
Раз вужище чорно-чорнийДивіться також
Іван Андрусяк — Складаю ці залякані слова..
Іван Андрусяк — Дівчина знає м'ясо зійшло з води..
Іван Андрусяк — Лівим берегом живучи...
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
до чорнозему дочовгав.
– От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую.
СМІХОТА
Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав.
Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його перенявчав.
Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись.
М’яч м’ячу котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота!
ЧАКАЛКА
Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть!
Що не здужає поїсти –
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна…
Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє – і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати…
– Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця.
РОДИНА БАБАЇВ
Бабай грозиться бабаю:
– Ото по попі надаю!
Відповіда йому бабай:
– Ти тільки спробуй надавай!
А бабаїха: – От якби
обом потріпати чуби!
А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати –
по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть,
гамселять, грьопають – ого! –
по два, по три на одного!
А бабаїха і бабай
гукають їм: – Давай! Давай!
Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв,
і дивувався – так і знай, –:
чого їх не бере БАБАЙ?!
МУХОМОРИ
Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.
Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі сміються, задаються, мухоморяться!
Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо…
У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!
Аж за море
мухомори!
У ЛУЗІ
Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі:
і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця…
А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: – Я уже попас,
а тепер поспати час.
СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ
Пес до пса
написав:
"У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться".
Відписав
пес до пса:
"У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе".
НЕ КУСАЄТЬСЯ
– Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив.
Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків.
Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу.
НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО
Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…
ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ
За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була.
Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости.
Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси –
користі не буде.
РОЗМОВА
– Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А хмара?
– Гаряча пара
від хлібця в небо тече.
БУЛЬ i НЯМ
На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти – ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох.
Бурчав найстарший бегемот:
– Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от –
я буль-буль-буль люблю.
Сказало бегемотеня:
– Ви, дядечку, мовчіть.
Удень ми будем ням-ням-ням,
а буль-буль-буль вночі.
УРОКИ МОВИ
Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".
А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач".
Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго.
СТРАШНА КАЗКА
У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.
Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці.
Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила.
Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз!
МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ
– А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик.
Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,
їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато.
СПРАВЖНЯ СВИНЯ
Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.
Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга…
Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня.
ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ
В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок – щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі.
Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки – треба попросити…
ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА
А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
НА ЗУБ
Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб.
ХВОСТИКИ
Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,
а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе!
ПЕРШІ КРОКИ
Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап!
Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці –
упаду на попу.
От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!
Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати.
ОТ!
Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!
Обережно, обере…
ягідки усі збере.
Не в горнятко – тільки в рот.
От!
ПРИГОДА
Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!
…От марми-и-иза!
АЛІСА І КОМАР
Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!
Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він далі: кусь!
Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він знову: кусь!
Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
– Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –
Комарисько тільки шасть –
і минулася напасть.
СКОРОМОВКА
Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона![1]
ОСЛИК І ОСЛІНЧИК
Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик?
УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ
Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.
– Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став "двійку" чи "п’ять",
Та учнів не їдять.
ЗНАННЯ
Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести,
а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити…
…Але зранку все так само –
зранку доню знову мама
з пункту "Д" до пункту "Ш"
всю дорогу утіша.
НАКРИВСЯ
За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався – і накрився.
ДОДОМУ
Качка качуру:
– Не розкачуйся!
Від річки доріжки –
півсвіту пішки.
Вернем затемна –
ото й знатимеш!
ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ
На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай.
І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет.
…А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
– Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай!
ЗОРІ Й МІСЯЦЬ
Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,
лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.
КОЛИСКОВА
Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
[1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чи то ти, чи то я... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16263 | Іван Андрусяк | Чи то ти, чи то я... | who are you, little i…
чи то ти, чи то я
(літ чи п'ять чи то шість)
озираєш з вікна
сонця схилену віть
золотий листопад
(відчуваєш: цей день
стане ніччю от-от
хай же диво гряде) |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Числа | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16348 | Іван Андрусяк | Числа | 1.
на схилі вишньому прощається за всіх:
розмова мислима а мислі небагато
по волі вислуги його ділив екватор
а він залишився на впоминання їх
таки цілісіньким
бо все що на один
означене – розгорнеться собою
і винний задум і задуха волі
і навіть дим даруйте навіть дим
(знамення множиться:
його поміж знаменами
цей дим витримує самими лиш раменами)
0.
овальна тінь видовжується в конус
на тоншім березі дрібніші письмена
а ніч виразніша неначебто вона
когось замислила і витекла на когось
бідового чий катет а не круг
прозоріший як прожилки на пальцях
і чий хребет витримує не панцир
а місяця ламкий неповний рух
22.
коли їх двійко – це хіба що – пара –
хтось видихав – і видихнув за мить
тонке повітря – з вечора болить –
чи – з голосу – чия бездонна хмара
роздвоює їх обриси крихкі
так близько неминуче і дзеркально
неначе кожна пара – ти і тінь –Дивіться також
Іван Андрусяк — Найперше сни мої були...
Іван Андрусяк — Диктатор
Іван Андрусяк — Ти деревам шептав...
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
а лиш повітря вгадує – де камінь
4.
на золотому видиху ічкерій
твій чорний келеф твій зелений клин
прозорий місяць безневинно стеле
останній цього світа розмарин
відміряний потік переступання
там не вода – там виводок тече
імлиста пані – ще сьогодні з пальми –
пов'язана дзеркальним кумачем
душа – на пальці, істина – на пальцях
а тиша – усамітнена така
ще навіть дим на кратери розпався
…ні месника тобі, ні барвника
– 4.
відчитуйте – розлого як вуста
чи вуставки – відчитуйте розлого
хай паволока сонна і густа
сама в собі не втримає нічого
хай лущаться – горіхами вершин
хай втримуються – теплими по вінця
цей бездоганний нездоланний плин
закінчиться на кінчику гостинця
бодай колись – закінчиться і все
бодай навіщось – де тобі до того
…захланний месник вийде на дорогу
в сухих вустах вологу принесе
333.
є три узбережжя твоєї ріки
і сонцю судилось намислити кожне
порожня вода витікає в порожнє
кудись попід небо – аби навпрошки
і солоно їй і не соромно їй
і майже під воду ховаються бризки
тоненькі судини сакральної книжки
спиває поранений вартовий
8.
множинність зображань поступиться зображенням
їх проблиски збулись як постріли в траву
зітру їх листопад на прощу степову
котра – одна з усіх – приречена і бажана
осиплеться їх мир і вимріється рим
і вернеться в уста історія за ним:
часи очей змирилися з часами
і вже ніхто не втримує хвилин
і перемога міниться так само
як випещений з ночі переґрин
уже сториця тінями в підвалах
уже зайшлася гоном кацапня
і тільки далі незборимо далі
тебе мізерна пташка не спиня
і тільки тонко гнеться у повітрі
сюркочучи розбризкані лади
і так нестерпно хочеться
повірте
не наступати на її сліди
6.
коли слова неначе сталагніти
повільно визрівають з язика
тоді здається що кермує світом
уже не слово а таки рука
тверда чи ні – однаково їй Богу
та благодать у неї лиш одна –
не виміряти посохом дорогу
а в пітьмі золотій намацувати дна
(знамення множаться:
помежи їх раменами
це дно позначене дзеркальними знаменами)
P.S.: 7
розмежовую вічності що повернулися
з ними праця інакша їх простір змарнів
по наструнених вилицях ніби по вулицях
небезпечно і легко дістатися брів
роззирання прозоре а млака густіша
жебоніє дземброня між двох споглядань
все одно чи існує обличчя у вірша –
з нього плавно і солодко крекче гортань
це поезія присмаку менша від смаку
перевтома дрібніша від китиці втом
маєш знаки мовчання над урвищем-знаком
над розкосим і немічним чистим листом
маєш вічність подрібнену в поті нічному
в листопаді дзеркал в заскорузлій війні
де паліччя-обличчя вернулись додому
і не те щоби марні – всього лиш марні |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чия то ґою праща несповита... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16195 | Іван Андрусяк | чия то ґою праща несповита... | чия то ґою праща несповита
чия по світу лань пустелю п'є
нехай до жита докульгає свита
на неї в московита дружба є
не язиком то каменем прилиже
дізнатися чи зиждеться душа
а те що залишилося понєже
то братику схоластика й олжа
а свити свита справити не слічна
прокльон дається раз і поготів
провина – пуповина – канонічна
з-під древка недоношених життів
була вона чи тільки приверзлася
про це й боян давно вже не рече
сердезі тихо мріється на пласі
як би на пласі побувати ще
тож зладиться лобами лан хрестити
і внадиться керманич при губі
а житу що – воно як завше жито
якому не прощають голубів |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чого мені далі чекати жінки і вода... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16370 | Іван Андрусяк | Чого мені далі чекати жінки і вода... | чого мені далі чекати жінки і вода
піски і дерева в руці череватого будди
і тихий коханець покірно іде по слідах
цитуючи коло за колом лукаві талмуди
і день вимиває розморені шпальти млина
гартоване мливо розсовує в білі тераси
і глина неначе дружина покірна й сумна
чужі кораблі вимальовує з іконостасу
чому я тоді забуваю як дихає сніг
листи зупиняю губами не плачте не грійте
полуда для мене як сад і покора як гріх
і жодного замку в якім прижилося б повітря
визбирую пальці чекайте гербати з небес
цвяхую полотна чи буде меж ними загата
і голос неначе старий розкуйовджений пес
притрушує значення спертого слова кохати
і досі історій як чорного хліба катма
шалійте віками герої моїх відображень
відважую зиму а знов поза нею зима
вивищую жінку а слово маліє на сажень
розморене небо жирує в профурі вікна
благаю губити а олово важче від роду
поставлю стіну понад краєм нехай ця стіна
хоча б на хвилину заступить і землю і воду |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чого тобі, зимо: з полону ідемо... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16326 | Іван Андрусяк | чого тобі, зимо: з полону ідемо... | чого тобі, зимо: з полону ідемо.
подовшало розмов, як вигинів на карті.
окріпли ґражди слів у кутиках розмов,
як патетичний шов на тріснутій кокарді.
і притча з полину про листяну війну,
про мітки на стіні, обмочені у хвою, –
про трою, що її врятовано до сну,
аби на денці сну поруйнувати трою:
трояндову її – з дзеркальних кучугур,
з болотяних люкроз, притулених на біле, –
коли раптовий крик відлунює об мур
загублених вікном, усе ще уцілілим.
чого тобі іще: безодню на плече,
чаїнку осоки і хриплого туману.
і хай не по щоці остання міць тече,
по снігові – нехай, а по щоці зарано |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Чотири сонети повільної смерті | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16160 | Іван Андрусяк | Чотири сонети повільної смерті | 1.
він нині не побачить паркана
він мусить вуха воском затуляти
іде вода у гості до теляти
така сама як небо та сумна
теля не хоче пити бо теля
ще не кохалось бо воно невинне
сп'яніле поміж запахів і звивин
воно блукає мозком коваля
тож ланцюга коваль не докує
до паркана не зможе присилити
ані теля ані життя своє
в куфайку як у мозок заповитий
він буде жити навіть буде жити
та вже йому вода вухами б'є
2.
я буду помирати восени
коли розчервонілий капельмейстер
не кобуру одягне а капейстру
і сплющений оркестр кріпосний
затягне одержимо білу фугу
і опаде звиваючись на дно
і доки кавалерам все одно
танцюють дами по блідому кругу
як по блідому ложу бо поблід
зеленочолий стриманий апостол
бо догорає свічка як болід
бо біля скроні зупинився постріл
застигла постіль і застиг компостер
а хто мене везтиме в новий світ
3.
це синтаксис обвуглених печер
тут диким медом пахнуть печериці
до цинамону миґдалю кориці
торкаюсь не губами а плечем
тут в попільниці сірий пес дріма
як дим недопаленої цигарки
тут на пательні догорають шкварки
неначе зорі але це дарма
це через кому а рудий лінгвіст
двокрапку на фарватері виводить
і знову м'ясо плісніє бо піст
і знов на антикварному комоді
чортнадцять літ мугичуть акафіст
тасуючись як карти у колоді
4.
а зрештою чи слухай чи конай
чи ручкайся як тать із парканами
тобі вже не намариться фундамент
а тільки жовтий висохлий курай
і ти поставиш чайник на плиту
і висиплеш посічену заварку
а зрештою ні холодно ні жарко
то нащо ти благаєш порятуй
вода до горла камінь принесе
вода загатить каменем ворота
до білого притулку медресе
і будуть гланди судорожно потай
той камінь розтираючи на поташ
надіятись що це іще не все |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Шевченко | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16248 | Іван Андрусяк | Шевченко | я зашкодив сатані і тепер діла пропащі
із кумедних валунів обізвався дикий пращур
перестріне на валу і гаркаво засміється
гляньте юному ослу чорна жриця віддається
я забуду прорости на задвірках сеї мови
де літаючи кроти будуть свідками єгови
де повітряні шари як модерні одаліски
де у прихистку чадри верховодять голі мізки
але хай живуть усі на порепаній долоні
рештки снів і голосів поцілунків і агоній
хай знервованим роям не підставлять голу шию
хай доконують а я братолюбієм укрию |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ще води солоні змели черепи росомах... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16327 | Іван Андрусяк | ще води солоні змели черепи росомах... | ще води солоні змели черепи росомах,
і глина червона просилася в труби і карцери.
ще змахом крила чи зусиллям розкритого панцира
вигойдував берег печеру, котра в головах.
ще невідь на кого блаженство і вигони літ.
причина зображення тихо змиває полотна.
обабіч безодні дорога знайтися не годна,
лиш богоугодна зоря ніби куля в софіт.
останками крику відкладені білі пласти.
пливуть росомахи – на світло ці неводи білі.
відригує пам'ять з породи серця задубілі,
і з неба готова чергова рослина зійти |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Що торговця у храмі зупинить вода... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16328 | Іван Андрусяк | що торговця у храмі зупинить вода... | що торговця у храмі зупинить вода,
що на денці долоні церковця руда,
що зникомі приходять сюди по слідах
невідталого крику, –
цьому віра віднадить, бо віра сліпа.
золотий поводир притуливсь до стовпа.
тільки голос його по камінню ступа
на вкраїну велику.
а нічийне каміння, хапке як вогонь,
язиком прилипає, пече батогом.
скільки тої вкраїни у горлі його –
лиш півкварти на денці.
оселедцями з ночі комети рясні.
пацюки запашні. і жінки запашні.
свищуть пальцями в очі, горлають пісні
східняки й западенці |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Щокасте дитинча | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16146 | Іван Андрусяк | Щокасте дитинча | А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Я помираю вас. Така печаль... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16179 | Іван Андрусяк | Я помираю вас. Така печаль... | Я помираю вас. Така печаль.
Така зоря над віком перестане.
Говорить Бог: Прости мені, Іване,
прости мені за те, що я мовчав.
Я все прощу, бо нині я помер.
Я довго знав, що буду жити довше.
І чорний плащ облизує підошви,
і чорний місяць перерізав нерв.
Я все прощаю. Я запам'ятав,
в яку породу мозок цей залитий.
Вже опадає чорна самота
під покривало щирої молитви.
Уже цвите під мустом алича
і мартиролог складено нануво.
Прости мені, Даждьбоже чи Єгово,
прости мені за те, що я мовчав.
І тільки кадуб жовтої труни,
і під ногами миші яворові.
А сни виходять в збміть, і по них
ні сліду не лишається, ні крові... |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Я себе посеред ікони на дерево проміняв... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16239 | Іван Андрусяк | Я себе посеред ікони на дерево проміняв... | я себе посеред ікони на дерево проміняв
і ніч прилипає до горла холодним вологим лезом
вони справді кожної ночі підбирають мені імена
і я прикриваю ними свій фіолетовий безум
легше терпіти муку вона виглядає старшою
її благородні стегна прикриті траурним шовком
я привітаю кожного кому дорога ця лажа
доки його в підземному не проковтне тусовка
я можу терпіти кожного третього в цьому світі
мостити ними дорогу якою прийдуть форелі
але вони щоранку примушують мене тремтіти
повернувшись назад у тіло і причинивши двері
та є межа перевтілень старенька самотня земля
де серед зливи богів забракло єдиного бога
постели мені в небі курво я схожий на твоє маля
мене нема на цім світі мене немає нікого |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Я уявляв собі смерть не такою... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16299 | Іван Андрусяк | Я уявляв собі смерть не такою... | я уявляв собі смерть не такою
наївно вірив
що нестямний орґазм страху
рвучко жбурне мене
поза межі болю
а насправді все чую
все бачу
але ж достоту мертвяк
ні застогнати
ні затремтіти
ані рухнутися
ніби просяклий страхом і терпінням
став персонажем баєчки
про доктора тульпа
і лиш доходяга студентик
длубається мені в мозку якоюсь хріновиною
дивлюсь на його бридку пику
на його допотопну одежу
злорадствую
він ще мабуть нецілований
і від цього стає трохи легше
якщо взагалі може бути легше
коли тобі бабраються в мізках
я знаю всі вади професора
старого і лисого як коняка
знаю похмурі жарти студентів
мені вгризлися в пам'ять
навіть безглузді медичні терміни
якими нібито вкрите
моє перемучене тіло
приречене на відкриття
щораз вишуканіших
букетів тортур |