Datasets:

patriotyk

/

filatov_24000

like 0

Ти дивився й на те, як літак вирулює до терміналу.

Відтак він усе збагнув.

Товстун вважав, що він сам винен у зіткненні, і побоювався, що поліцейські, які прибудуть на місце аварії, теж схилятимуться до цього.

Він спостерігав за літаком і не помітив машини Еда, що стрімко виїхала з воріт на дорогу.

Послухай, мені справді шкода, - щиро мовив Ед

вид у нього був не просто винуватий, а геть розчарований.

Ральф раптом піймав себе на думці про те, наскільки він довіряє своїм очам і чи справді розуміє хоч щось із того гей, гей, Сьюзен Дей,

що сталося тут І ким, зрештою, була Сьюзен Дей? Я вдарився головою об кермо, - казав у цей час Ед, -

і мені здається Розумієш, у мені щось заклинило.

Гадаю, так воно й було. - Почухавши потилицю, здоровань подивився на низьке темне небо, тоді знову на Еда. -

Хочу дещо запропонувати тобі, приятелю. Так? Що саме?

Давай просто обміняємося іменами й номерами телефонів, замість того щоб влазити в усе це лайно зі страховками. А потім розїдемося кожен у свій бік.

Якщо у справу втрутиться поліція, - продовжував здоровань, - у мене виникне безліч проблем.

По-перше, вони одразу зясують, що торік узимку я теж мав аварію і тепер їжджу за тимчасовими правами. Тому вони постараються насолити мені. Розумієш, про що я кажу?

Звичайно, - відповів Ед. - Але в цій аварії винен лише я. Вочевидь, я їхав занадто швидко

Можливо, аварія - ще не найголовніше, - перебив його здоровань, недовірливо оглядаючись на вантажівку, що наближалася, а тоді знову зиркнув на Еда й заговорив більш наполегливо: -

три машини витекло трохи бензину, але я певен, що ти зможеш доїхати додому якщо ти житель цього містечка. Ти ж тут

Так, - відповів Ед. А я оплачу ремонт, півсотні баксів, гаразд?

Нове одкровення навідало Ральфа: чи то була одна-єдина причина, що пояснює раптову зміну в поведінці незнайомця - від брутальності до запобігання?

Автокатастрофа торік узимку? Можливо. Але Ральф ніколи не чув про таку річ як тимчасові права, і вважав, що це майже напевно брехня.

Садівник їздив без прав.

мені не доведеться знову зясовувати стосунки з поліцією, а тобі розтлумачувати, чому ти вискочив зі своєї машини й накинувся на мене, як розлютований звір, стверджуючи, що моя вантажівка набита мертвими дітьми.

Злегка гаркавлячи, голос із французьким акцентом запитав: Усе гаразд, хлопці? Ніхто не постраждав?.. Гей, Ральфе! Це ти?.

Це підїхала вантажівка з написом ХІМЧИСТКА ДЕРРІ, і за її кермом був один із братів Вашонів, що жили в Олд-Кейп. Швидше за все Тріґер, молодший.

Оглянувшись назад, він подивився на Еда й здорованя, що схилилися над кузовом форда. -

Трохи помяли машини. Вони самі у всьому розберуться. Добре, добре, - благодушно погодився Тріґер Вашон. - А як почувається твоя мила дружина, Ральфе?

вигукнув він і глянув на годинника, сподіваючись, що зараз не більше пятої двадцяти - пятої тридцяти. Однак була вже за десять шоста.

На двадцять хвилин пізніше, ніж він повинен принести Керолайн горнятко бульйону з половинкою сендвіча.

І вже якщо дощ справді піде, вона не зможе зачинити вікна у неї не вистачало сил навіть підняти руку. Ральфе? - окликнув його Тріґер. -

Не треба мені ніякої плати, - заперечив Тріґер. - Нам по дорозі. Сідай, Ральфе. Ти гадаєш, із цими хлопцями все буде нормально? Вони тут нічого не накоять?

Тепер Ед розмовляв у своїй звичайній манері, і здоровань у білій сорочці слухав його майже з повагою.

Ральф був усе ще подивований і стривожений усім тим, що сталося тут,

але він вирішив, що хай усе йде так, як іде.

його хвилювала Керолайн і той дивний розмірений стукіт, що почав звучати в стінах його спальні - і всередині неї - глупої ночі.

Чудово, - сказав він Едові. - Тоді я поїду додому. Маю приготувати вечерю для Керолайн, я й так запізнився.

Сумніваюся, що за подібних обставин Але я справді радий, що ви вчасно опинилися поблизу. У якийсь момент мені здалося, що ми повбиваємо один одного.

Як і мені, - подумав, але не сказав Ральф.

Він подивився на Еда, його стривожений погляд затримався на незвичній футболці, що прилипла до запалих грудей,

і на білому шовковому шарфі з червоними китайськими ієрогліфами.

Йому не сподобався вираз очей Еда, коли їхні погляди зустрілися

Ти впевнений, що з тобою все гаразд? - поцікавився Ральф.

Йому хотілося піти, опинитися поряд із Керолайн, але щось стримувало його -

І що він гей, гей, Сьюзен Дей буде памятати згодом.

У машині не було сидіння для пасажира, тому Ральф їхав стоячи, тримаючись однією рукою за ручку дверцят, а іншою за кошик із білизною.

Здається, все-таки там сталося щось дивне, - мовив Тріґер, поглядаючи в дзеркало заднього огляду.

Одного з них я знаю. Діпно. У нього гарненька дружина. Мені він завжди здавався приємною людиною.

Сьогодні він сам на себе не схожий, - похитав головою Ральф.

Тріґер засміявся, ляскаючи долонею по витертому чорному пластику керма.

Цілий рій! Чудово сказано! Треба запамятати! - він витер сльози, що проступили від сміху, носовою хусточкою завбільшки зі скатертину. -

Мені здалося, що цей містер Діпно виїхав зі службових воріт.

Для цього потрібна перепустка, - зауважив Тріґер. - Як ти гадаєш, звідки в нього перепустка?

Ральф, насупившись, подумав, тоді похитав головою: Не знаю. Мені й на гадку це не спало. Треба буде запитати в нього, коли побачимось.

Обовязково, - кивнув Тріґер. - І поцікався, як там поживають його оси. -

Це викликало в нього новий вибух сміху, що, у свою чергу, спричинилося до появи гігантської хусточки.

Так, - відповів Ральф. - Сподіваюся, це не повториться. Не повинно б, - погодився Тріґер, з посмішкою вдивляючись у дорогу крізь залите дощем скло. -

Вони відремонтували дренажну систему. Краса!

Від холодного дощу й тепла в кабіні нижня частина лобового скла запотіла.

Я й сам точно не знаю. Схоже на китайські ієрогліфи, так?

Вони мені щось нагадують, - знову глянувши на малюнок, мовив Тріґер. Тоді гумкнув, клацнувши пальцями. -

Ральф посміхнувся, але навряд чи йому хотілося сміятися. І причиною тому була Керолайн. Аварія відволікла його, але тепер він уже не міг не думати про дружину -

його уява малювала розчинені вікна, схожі на руки примар розвіяні штори, калюжі в кімнатах.

Ти й досі живеш у двоповерхівці навпроти Червоного яблука? Так.

Дощ лив як із відра. У небі спалахували блискавки, гримотів грім.

Та ні, не варто, спасибі. Я просто - Ральф не зміг закінчити фразу, його стан був близький до паніки.

Білл, що жив на першому поверсі, часто забував замкнути їх, -

і, вирішив Ральф, краще вже вважати, що це Білл залишив двері відчиненими, ніж уявити, як Керолайн вийшла на вулицю шукати його й потрапила під дощ.

Ральф поспішив у похмурий коридор першого поверху, замружившись від оглушливого гуркоту грому, і кинувся до сходів.

Там він трохи загаявся, схопившись рукою за поручні й слухаючи, як вода стікає з його промоклих штанів і сорочки на деревяну підлогу.

Йому хотілося вибігти нагору, але після тривалої ходьби сил уже не було.

Але вони не викликали полегшення, бо це не були кроки Керолайн,

він одразу зрозумів це, - а коли Білл Мак-Ґоверн із блідим заклопотаним обличчям й у своїй незмінній панамі схилився над поручнями, Ральф навіть не здивувався.

Хіба не відчував він протягом усього зворотного шляху, що щось сталося?

Але за цих обставин навряд чи це можна було назвати передчуттям.

Він відкрив для себе, що коли події досягають певного ступеня напруженості, їх уже неможливо ні виправити, не змінити.

Ральфові здавалося, ніби він завжди знав про це.

Єдине, про що він ніколи не здогадувався, - це наскільки тривалою може бути ця чорна смуга.

Слава Богу! У Керолайн Думаю, щось схоже на приступ. Я щойно викликав швидку допомогу.

Ральф зрозумів, що далі по сходах він уже може пробігти.

Керолайн лежала у дверях кухні, скуйовджене волосся прикривало обличчя.

Ральф подумав, що в цьому є щось особливо жахливе.

Вигляд у неї був неохайний, а неохайною Керолайн ніколи не хотіла бути.

Опустившись на коліна, Ральф відгорнув волосся з її чола й очей.

Шкіра Керолайн під його пальцями була такою ж холодною, як і його промоклі черевики.

Просунувши руку під спину Керолайн, він підняв дружину.

Я саме збирався йти, - розповідав Білл, сходячи слідом за Ральфом у вітальню і все осмикуючи панаму.

На твоєму місці я не став би більше торкатися його, Ральфе, - сказав старий Дорренс. - Я й так уже не бачу твоїх рук.

обличчя його було одночасно божевільним і якимось жадібним, а очі, здавалося, шукали те, чого тут не було.

Потім його погляд прояснився. -

день набув сюрреалістичних ноток нічного кошмару. Постукування посилилося. Він чув цей звук звідусіль, навіть грім не міг заглушити його.

Уклавши Керолайн на диван, Ральф схилився над нею.

Подих дружини був швидким, поверхневим, а запах із рота - огидним. Однак Ральф не відсунувся.

і ніжно поцілував. - Просто тримайся. Усе добре, добре.

Постукування означало, що нічого не було доброго.

І стукало не в стінах - та й ніколи там нічого не стукало, -

Керолайн опритомніла в машині, що на скаженій швидкості мчала по Деррі знову виглянуло сонце, асфальт парував,

і марила так, що Ральфові здалося, ніби його дружина збожеволіла.

Потім, коли вона почала приходити до тями й говорити звязно, її тіло раптово звела судома, і Ральфові разом з лікарем довелося тримати Керолайн.

Тихим, заспокійливим голосом він повідомив, що стан Керолайн стабілізувався, але її залишать у клініці на ніч, а вранці її можна буде відвезти додому.

Не слід втрачати надії, пане Робертсе, - спробував заспокоїти Ральфа доктор Джамаль. Звичайно, - погодився той. - А приступи будуть повторюватися, лікарю?

Лікар посміхнувся. Спокій його тону підсилював мякий індійський акцент.